Автографи жінок

Жінка – хто вона є? Жінка в сім’ї, жінка в суспільстві, жінка в історії… Як і в попередні епохи, донині точаться суперечки про роль жінки, її соціальне становище і покликання. Статус жінки в суспільстві як маркер відбиває особливості соціально-політичного устрою країни, рівень її економіки, культури, управління, правових норм, він чутливо реагує на глибинні зміни в усіх сферах, в громадській свідомості, ціннісних орієнтаціях.

Українська жінка, будучи достатньо значущою соціальною одиницею, часто нарівні з чоловіком брала активну участь в усіх процесах, що відбувалися в суспільстві в той чи інший період історії. Правове становище української жінки вигідно відрізнялося від становища жінок в сусідніх державах – жінки вищих суспільних станів нарівні з чоловіками мали правову дієздатність без основних обмежень (в XVI–XVIII ст. цей принцип було зафіксовано у відповідних артикулах Литовського Статуту). Це дозволяло жінкам-дружинам бути певною мірою незалежними – вони могли розпоряджатися власним майном, займатися господарчими і доброчинними справами, витрачаючи кошти на побудову монастирів і шкіл. У рамках інституту шлюбу в Україні існувало таке унікальне для тієї епохи явище, як розлучення – проте під час важких випробувань, які досить часто випадали на долю їхніх чоловіків, жінки завжди залишались вірними своїй родині і за чоловіками їхали і в еміграцію, і на заслання до Сибіру.

Вагомою є роль жінки як важливого чинника духовного формування провідної верстви українського суспільства. Велику роль жінки-матері важко переоцінити, бо формування особистості багатьох видатних політичних і церковних діячів української історії відбулося під безпосереднім впливом їх матерів – про це свідчить високий рівень освіченості і духовності української еліти ранньомодерної епохи.

Нерідко бувало, що жінки приймали чернецтво і розпочинали своє служіння в лоні церкви. З подальшим розвитком суспільства жінки отримали можливість самореалізації поза межами родини і активно долучилися до педагогічної та мистецької діяльності.

Жінки-дружини і жінки-матері, жінки-політичні діячки і жінки-благодійниці, жінки-черниці і жінки-письменниці – незалежно від соціального, правового чи будь-якого іншого статусу жінки вона назавжди залишається ЖІНКОЮ. А бути жінкою означає багато що: це бути підтримкою для чоловіка, взірцем для дітей, музою для митця і оберегом для Батьківщини.

* * *

У підбірці презентовано документи з фондів ЦДІАК України з автографами жінок – представниць української і польської шляхти, козацької старшини, чернецтва, освіти і мистецтва.

Богдана Федорівна Четвертинська (1528–[…]) – княгиня, дружина Івана Андрійовича Солтана, підскарбія. Походила з родини Четвертинських, яка відзначалась ревною обороною православ’я і щедрим меценатством – у 1437 році кн. Олександр Четвертинський заснував у Четвертні Преображенський монастир, його нащадок Григорій Четвертинський подбав про облаштування при монастирі друкарні.	1552 р., грудня 25. Вільно. – Дарча кн. Богдани Четвертинської та її чоловіка підскарбія Івана Андрійовича племіннику маршалку Петру Загоровському на третю частину власних маєтків на Волині (у Вишкові, Лукові, Четвертні, Навозі, Годомичах, Копилях, Суську та ін.). ЦДІАК України, Ф. 220, оп. 1, спр. 27, арк. 1. 1552 р., грудня 25. Вільно. – Дарча кн. Богдани Четвертинської та її чоловіка підскарбія Івана Андрійовича племіннику маршалку Петру Загоровському на третю частину власних маєтків на Волині (у Вишкові, Лукові, Четвертні, Навозі, Годомичах, Копилях, Суську та ін.). ЦДІАК України, Ф. 220, оп. 1, спр. 27, арк. 1.
Ганна Золотаренко([…]–після 1671) – третя дружина гетьмана Богдана Хмельницького, сестра полковників Івана та Василя Золотаренків. В 1651 року вийшла заміж за Богдана Хмельницького, з яким обвінчалась у Корсуні, в Свято-Іллінській церкві. Після смерті чоловіка постриглася в черниці під іменем Анастасії у Печерському жіночому монастирі.	1655 р., липня 22. Чигирин. – Універсал гетьманової Ганни Золотаренкової про недоторканість володінь Прилуцького Густинського Свято-Троїцького монастиря. ЦДІАК України, Ф. 1407, оп. 1, спр. 70, арк. 1. 1655 р., липня 22. Чигирин. – Універсал гетьманової Ганни Золотаренкової про недоторканість володінь Прилуцького Густинського Свято-Троїцького монастиря. ЦДІАК України, Ф. 1407, оп. 1, спр. 70, арк. 1.
Анастасія Михайлівна Бобурчанка (Анастасія Бобрикевич, Бобирчанка […]) – тітка гетьмана Івана Мазепи, у попередні роки (1668–1670) – ігуменія Свято-П’ятницького Чернігівського та Свято-Покровського Макошинського монастирів.	1681 р., червня 21. – Міновий запис на сіножать, даний ігуменією Глухівського жіночого монастиря Анастасією Михайлівною Бобурчанкою монастирському підданому березівському мешканцю Андрію Бахмацькому в обмін на сіножать “на озерах монастирских”. ЦДІАК України, Ф. 149, оп. 1, спр. 7, арк. 1. 1681 р., червня 21. – Міновий запис на сіножать, даний ігуменією Глухівського жіночого монастиря Анастасією Михайлівною Бобурчанкою монастирському підданому березівському мешканцю Андрію Бахмацькому в обмін на сіножать “на озерах монастирских”. ЦДІАК України, Ф. 149, оп. 1, спр. 7, арк. 1.
Ганна Орлик (уроджена Герцик, […]) – дружина гетьмана Пилипа Орлика. Походила з родини Полтавського полковника Павла Герцика. Після поразки під Полтавою в 1709 році разом з чоловіком і дітьми виїхала з України спочатку до Османської імперії, пізніше до Швеції, розділивши всі тяготи емігрантського життя чоловіка-гетьмана. Мала 8-х дітей: синів Григора, Михайла та Якова, дочок Анастасію, Марту, Марію, Варвару та Катерину.	1717 р., жовтня 12. – Лист гетьманової Ганни Орлик [до шведського канцлера фон Мюллерна], в якому вона скаржиться на російський уряд, який позбавив її родичів маєтностей та ув’язнив їх в тюрмах чи заслав в монастирі (як, наприклад, її матір). ЦДІАК України, Ф. 2236, оп. 1, спр. 139, арк. 1–4. Мова шведська. 1717 р., жовтня 12. – Лист гетьманової Ганни Орлик [до шведського канцлера фон Мюллерна], в якому вона скаржиться на російський уряд, який позбавив її родичів маєтностей та ув’язнив їх в тюрмах чи заслав в монастирі (як, наприклад, її матір). ЦДІАК України, Ф. 2236, оп. 1, спр. 139, арк. 1–4. Мова шведська.
Анна Катажина Радзивілл (1676–1746) – дружина несвізького ордината, канцлера Великого князівства Литовського Кароля Станіслава Радзивілла. Походила з роду Сангушків. Після смерті чоловіка в 1719 році керувала величезними володіннями Радзивіллів і збільшувала їх, будувала і облаштовувала палаци, мости, дороги. Впорядкувала архів Радзивіллів, збільшила портретну галерею та бібліотеку.	1721 р., квітня 19. Олика. – Привілей кн. Анни Радзивілл із забороною мешканцям м. Олики ухилятися від замкових і міських повинностей. ЦДІАК України, Ф. 220, оп. 1, спр. 290, арк. 1. Мова польська. 1721 р., квітня 19. Олика. – Привілей кн. Анни Радзивілл із забороною мешканцям м. Олики ухилятися від замкових і міських повинностей. ЦДІАК України, Ф. 220, оп. 1, спр. 290, арк. 1. Мова польська.
Анастасія Скоропадська (уроджена Маркович, [1671]–1729) – дружина гетьмана Івана Скоропадського. Походила з родини Марковичів. Через владний характер серед козаків народилася приказка: “Іван носить плахту, а Настя – булаву”. Заснувала Гамаліївський Харлампієвський жіночий монастир – в 1713 році її заходами невеличкий скит Харлампієва Пустинка було перетворено на повноцінний жіночий монастир з відповідними правами.	1729 р., грудня 17. – Тестамент гетьманової Анастасії Скоропадської. ЦДІАК України, Ф. 148, оп. 1, спр. 150-а, арк. 1–2 зв. 1729 р., грудня 17. – Тестамент гетьманової Анастасії Скоропадської. ЦДІАК України, Ф. 148, оп. 1, спр. 150-а, арк. 1–2 зв.
Наталія Розумовська (Наталія Розумиха, […]–1762) – мати Олексія Розумовського, фаворита і чоловіка (в морганатичному шлюбі) російської імператриці Єлизавети Петрівни, і гетьмана Кирила Розумовського.	1753 р. – Лист Наталії Розумовської до Генеральної військової канцелярії про надання її “служителю”, якого відправлено до Москви з листами, поштових коней. ЦДІАК України, Ф. 51, оп. 3, спр. 10488, арк. 43 і 44 зв. 1753 р. – Лист Наталії Розумовської до Генеральної військової канцелярії про надання її “служителю”, якого відправлено до Москви з листами, поштових коней. ЦДІАК України, Ф. 51, оп. 3, спр. 10488, арк. 43 і 44 зв.
Марія Федорівна Любомирська (1773–1810) – відома світська левиця, яка послідовно перебувала у шлюбі з останнім воєводою київським А. Потоцьким, графом В. О. Зубовим та генералом Ф. П. Уваровим.	1801 р., грудня 24. – Пленіпотенція графині Марії Зубової (уродженої Любомирської) надвірному раднику М. Чаплиці на право представляти її інтереси на Київських контрактових ярмарках. Російська, польська мови ЦДІАК України, Ф. 486, оп. 1, спр 656-а, арк. 136 і зв. 1801 р., грудня 24. – Пленіпотенція графині Марії Зубової (уродженої Любомирської) надвірному раднику М. Чаплиці на право представляти її інтереси на Київських контрактових ярмарках. Російська, польська мови ЦДІАК України, Ф. 486, оп. 1, спр 656-а, арк. 136 і зв.
Софія Потоцька (Софія де Вітт, Софія Челіче, 1765–1722) – дружина графа Станіслава Потоцького, який в 1798 році заклав в Умані знаменитий парк “Софіївка” – як символ свого кохання до дружини. Після смерті чоловіка Софія опинилася в тяжкому фінансовому становищі і листувалася з російськими можновладцями через своїх повірених щодо вирішення питання про спадщину.	1809 р., травня 17. – Лист гр. Софії Потоцької до пана [Букоземського] ділового характеру. ЦДІАК України, Ф. 49, оп. 2, спр. 1758-б, арк. 1 і 2. Мова польська. 1809 р., травня 17. – Лист гр. Софії Потоцької до пана [Букоземського] ділового характеру. ЦДІАК України, Ф. 49, оп. 2, спр. 1758-б, арк. 1 і 2. Мова польська.
Мадам де Сталь (Анна-Луїза Жермена Неккер, баронеса де Сталь-Гольштейн, 1766–1816) – французька письменниця, дочка міністра фінансів Франції Жака Неккера.	1811 р., липня 22. – Лист баронеси мадам де Сталь до невстановленої особи приватного характеру. ЦДІАК України, ф. 2017, оп. 1, спр. 871, арк. 3 і 4зв. Мова французька. 1811 р., липня 22. – Лист баронеси мадам де Сталь до невстановленої особи приватного характеру. ЦДІАК України, ф. 2017, оп. 1, спр. 871, арк. 3 і 4зв. Мова французька.
Евеліна Ганська (у дівоцтві Жевуська, у другому шлюбі – Бальзак) (1801–1882) – польська шляхтянка, багаторічна подруга, а від 1850 р. – дружина видатного французького письменника Оноре де Бальзака.	1849 р., травня 22. – Прохання Евеліни Ганської до київського, подільського і волинського генерал-губернатора про надання дозволу укласти шлюб з Оноре де Бальзаком. ЦДІАК України, Ф. 442, оп. 799, спр. 176, арк. 4 і зв. 1849 р., травня 22. – Прохання Евеліни Ганської до київського, подільського і волинського генерал-губернатора про надання дозволу укласти шлюб з Оноре де Бальзаком. ЦДІАК України, Ф. 442, оп. 799, спр. 176, арк. 4 і зв.
Марія Казимирівна Юшневська (1790–1863), дружина декабриста Олексія Петровича Юшневського. Поїхала за чоловіком у Сибір, де в 1830–1839 роках жила в Петровському заводі як дружина каторжного засланця, потім у селах поблизу Іркутська, де разом з чоловіком займалася педагогічною діяльністю. Після смерті чоловіка у 1844 році не одразу отримала дозвіл виїхати у власний маєток в Київській губернії і залишалася в Сибіру до 1855 року.	1856 р., грудня 18. – Лист Марії Юшневської, дружини декабриста, до Теклі Болсуновської з проханням матеріальної допомоги засланим до Сибіру учасникам польського повстання 1830–1831 рр. ЦДІАК України, Ф. 1271, оп. 3, спр. 135, арк. 1–2 зв. Мова польська. 1856 р., грудня 18. – Лист Марії Юшневської, дружини декабриста, до Теклі Болсуновської з проханням матеріальної допомоги засланим до Сибіру учасникам польського повстання 1830–1831 рр. ЦДІАК України, Ф. 1271, оп. 3, спр. 135, арк. 1–2 зв. Мова польська.
Христина Алчевська (1841–1920) – український педагог, організаторка народної освіти, дружина українського промисловця, банкіра, громадського діяча та мецената Олексія Алчевського, мати композитора Григорія Алчевського, співака та громадського діяча Івана Алчевського, поетеси та громадської діячки Христі Алчевської.	1898 р., травня 22. – Лист Христини Алчевської до М. Ф. Сумцова із проханням про сприяння вчительці О. Андріяновій у зайнятті посади вчительки міської школи при харківському 5-му міському приходському училищі. ЦДІАК України, Ф. 2052, оп. 1, спр. 83, арк. 1 і зв. 1898 р., травня 22. – Лист Христини Алчевської до М. Ф. Сумцова із проханням про сприяння вчительці О. Андріяновій у зайнятті посади вчительки міської школи при харківському 5-му міському приходському училищі. ЦДІАК України, Ф. 2052, оп. 1, спр. 83, арк. 1 і зв.
Соломія Крушельницька гербу Сас (1872–1952) – видатна українська оперна співачка, педагог	1902 р. січня 3. – Листівка Соломії Крушельницької до М. Грушевської ЦДІАК України, Ф. 1235, оп. 1, спр. 871, арк. 106 і зв. 1902 р. січня 3. – Листівка Соломії Крушельницької до М. Грушевської ЦДІАК України, Ф. 1235, оп. 1, спр. 871, арк. 106 і зв.
Ольга Петрівна Косач (у дівоцтві Драгоманова, літературний псевдонім – Олена Пчілка) (1849–1930) – українська письменниця, перекладачка, етнограф, публіцистка, громадська діячка, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати поетеси Лесі Українки, сестра професора Михайла Драгоманова.	1904 р., жовтня 31. – Лист Ольги Косач (Олени Пчілки) до М. Ф. Сумцова щодо присилки йому на рецензування часопису “Молода Україна” та з інших питань. ЦДІАК України, Ф. 2052, оп. 1, спр. 582, арк. 1 і зв. 1904 р., жовтня 31. – Лист Ольги Косач (Олени Пчілки) до М. Ф. Сумцова щодо присилки йому на рецензування часопису “Молода Україна” та з інших питань. ЦДІАК України, Ф. 2052, оп. 1, спр. 582, арк. 1 і зв.
Софія Євгеніївна Гриньова (1873–1941) – ігуменія, остання настоятелька Київського Свято-Покровського монастиря. В 1923 році її було відсторонено від управління обителлю і піддано репресіям (в 1930-х роках декілька разів заарештовували). В 1980-х роках Софію було приєднано до лику новомучеників і посмертно реабілітовано.	1919 р., вересня 11. – Доповідна записка настоятельки Київського Покровського монастиря ігуменії Софії митрополиту Антонію про клопотання перед Міністерством внутрішніх справ про видачу монастирю довготермінової позики на поточні видатки. ЦДІАК України, Ф. 179, оп. 1, спр. 93, арк. 2 і зв. 1919 р., вересня 11. – Доповідна записка настоятельки Київського Покровського монастиря ігуменії Софії митрополиту Антонію про клопотання перед Міністерством внутрішніх справ про видачу монастирю довготермінової позики на поточні видатки. ЦДІАК України, Ф. 179, оп. 1, спр. 93, арк. 2 і зв.
Єлизавета Павлівна Скоропадська-Кужім (1899–1975) – українська громадська діячка, дочка Гетьмана Павла Скоропадського, з 1959 – верховний керівник Гетьманського руху. Автор спогадів про останні дні гетьмана Павла Скоропадського	1933 р. жовтня 23. – Лист Єлизавети Скоропадської до доктора П. Коваліва щодо повідомлення про діяльність Комітету допомоги голодуючим на Україні у закордонних періодичних виданнях. ЦДІАК України, Ф. 1219, оп. 4, спр. 1991, арк. 22–24. 1933 р. жовтня 23. – Лист Єлизавети Скоропадської до доктора П. Коваліва щодо повідомлення про діяльність Комітету допомоги голодуючим на Україні у закордонних періодичних виданнях. ЦДІАК України, Ф. 1219, оп. 4, спр. 1991, арк. 22–24.