_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua



До 140-річчя від дня народження та 100-річчя обрання Симона Петлюри Головою Директорії Української Народної Республіки

“…Тільки міць, єдність та тверде непохитне устремління до повної
незалежності і свободи може бути нашим побратимом...”

С. В. Петлюра

Симон Васильович Петлюра народився 10 (22) травня 1879 р. у Полтаві. При народженні був названий Семеном, проте згодом змінив своє ім’я на Симон на честь видатного борця за незалежність Сімона Болівара.

Навчався в Полтавській духовній семінарії. Полтава наприкінці ХІХ–на початку ХХ ст. була одним з осередків формування українського політичної ідеології, формулювання основного політичного завдання українського руху: створення української незалежної держави. Навколо різних поглядів на можливі шляхи досягнення цієї мети почали утворюватися політичні течії. Симон Петлюра ще під час навчання у семінарії познайомився з ідеями українського національного руху і став членом одного з гуртків “братів тарасівців”. А вже у 1900 р. він став членом місцевого відділення Революційної української партії і активно включився в політичну діяльність, що призвело до виключення його з семінарії в 1901 р.

Щоб уникнути арешту Петлюра був змушений переїхати на Кубань, де деякий час працював над упорядкуванням архіву Кубанського козацтва та вчителем у Катеринодарі, але продовжував політичну діяльність з поширення української національної свідомості на Кубані. На виставці представлено циркуляр департаменту поліції про арешт С. Петлюри в грудні 1902 р. у Катеринодарі у зв’язку з викриттям його ролі у друкуванні та розповсюдженні листівок під назвою “До чорноморських козаків” за підписом РУП із закликом не підпорядковуватись начальству і не стріляти в людей, які брали участь у страйках і мітингах. Цей документ важливий тим, що проливає світло на обставини і дату першого арешту видатного діяча української політики.

Навесні 1904 р. С. Петлюру звільнили з під арешту, але він перебував під поліцейським наглядом. На виставці представлені документи Полтавського губернського жандармського управління про відвідання ним Полтави у березні-квітні 1904 р. Протягом цього року молодий політик проживав у Катеринодарі, проте вже наприкінці 1904 р., остерігаючись нового арешту, переїхав до Галичини, де, як відомо, познайомився з М. С. Грушевським.

Під впливом значної популярності соціалістичної ідеології багато діячів українського національного руху стали на початку ХХ ст. на ліві позиції, в тому числі і С. Петлюра, який був одним із засновників Української соціал-демократичної робітничої партії.

Після послаблення внаслідок революції 1905 р. політичного режиму в Російській імперії Симон Петлюра повернувся до України. На виставці представлено документи, пов’язані з виборами до ІІ Державної думи у 1907 р.: листівка з закликом голосувати за лівих виборщиків, серед яких С. В. Петлюра, І. М. Стешенко, В. В. Дорошенка.

У 1907 р. Симон Петлюра жив у Києві, де редагував періодичні видання “Вільна Україна” і “Слово”. У 1907–1908 рр. увага поліції була прикута до видання і розповсюдження газети “Слово”, як друкованого органу УРСДП. Це змусило його знову виїхати з України, спочатку до Санкт-Петербургу, а з літа 1911 р. до Москви, де він працював бухгалтером у страховій компанії. Там Петлюра зайняв провідне місце серед московських українців. З осені 1911 р. працював над підготовкою, а потім до 1917 р. над виданням російськомовного журналу “Украинская жизнь”, який за задумом його видавців мав познайомити російських читачів з широким колом актуальних для українців проблем, сприяти налагодженню рівностороннього російсько-українського діалогу.

Після вибуху революції С. В. Петлюра повернувся в Київ, де взяв участь у створення українського війська, а з 23 червня 1917 р. став секретарем військових справ Генерального секретаріату УНР. Проте, після початку переговорів у Бресті Петлюра виходить зі складу уряду, щоб засвідчити свою незгоду із зовнішньополітичним курсом уряду. Після встановлення Гетьманату він деякий час очолював Всеукраїнський земський союз. А 12 липня 1918 р. був заарештований за підозрою у протиурядовій діяльності. У листопаді 1918 р. підписав представлену на виставці відозву “Громадянам”, в якій керманичі Директорії закликали до повалення влади гетьмана. Петлюра, як один з членів Директорії, очолював військові сили, що реалізували заколот проти гетьмана П. Скоропадського. 11 лютого 1919 р. у Вінниці С. В. Петлюра став головою Директорії УНР, залишаючись при цьому головнокомандувачем українського війська. Наприкінці 1919 р. військовим силам УНР вдалося повернутися до Києва. Але з огляду на брак матеріально-технічного оснащення після низки поразок армія змушена була відступати. Петлюра звернувся за допомогою до новоствореної Польської республіки, з якою у 1920 р. йому вдалося укласти договір про воєнну допомогу. Ціною договору стали землі Західної України. На короткий час польсько-українській армії вдалося відкинути більшовицькі війська і опанувати територію Правобережної України, проте радянським військам вдалося переломити хід кампанії і просунутися вглиб польської території аж до Вісли. На Ризькі мирні переговори у березні 1921 р., які мали закінчити радянсько-польську війну, делегація УНР допущена не була.

Після поразки української революції Симон Петлюра виїхав в еміграцію, де очолив емігрантський уряд УНР. 25 травня 1926 р. його було застрелено агентом радянських спецслужб.

Документи з фондів ЦДІАК України, представлені на виставці, висвітлюють окремі обставини життя і діяльності Симона Васильовича Петлюри і в основному стосуються періоду до початку Української революції.

Виставку підготувала
головний спеціаліст
відділу використання інформації документів
Ю. В. Орел


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2019 - ЦДІАК України
Всі права застережені