_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua



Архімандрит Зосима (Валкевич),
останній ставропігіальний настоятель
Києво-Печерської лаври

До 1030-річчя хрещення Русі

Архімандрит Зосима (світське ім’я – Валкевич (Валькевич) Захарій Степанович), народився 5 вересня 1719 р. (за іншими даними – в 1715 р.) у с. Пантусів Першої Стародубської сотні однойменного полку. Походив з роду української козацької старшини: його батько – бунчуковий товариш Степан Валкевич, син стародубського полкового хоружого Василя Валкевича та його дружини Катерини Пригари, мати – Єфросинія Уманець, донька військового товариша, брат – Петро Валкевич (з 1714 р. канцелярист, пізніше – реєнт Генеральної канцелярії, з 1741 р. – генеральний осавула; залишив по собі дочку Софію, дружину небожа гетьмана Кирила Розумовського – генерал-майора Михайла Будлянського).

На думку дослідників, Захар Валкевич здобув освіту у Києво-Могилянській академії; 6 квітня 1745 р. прийняв від архімандрита Києво-Печерської лаври Тимофія (Щербацького) чернечий постриг з іменем Зосима (на честь преподобного Зосими Соловецького), через певний час він став ієромонахом, членом Духовного собору Лаври (“соборним старцем”) і блюстителем Ближніх печер (“пещеры Преподобного Антония начальником”). Після смерті архімандрита Луки (Білоусовича) 30 березня 1761 р., згідно зі ставропігіальними правами Лаври, шляхом вільного голосування (“волною элекціею”) у вересні 1761 р. Зосиму (Валкевича) було обрано новим архімандритом; іншими кандидатами на цю посаду були: ректор Харківського колегіуму архімандрит Костянтин (Бродський), колишній ігумен Зміївського Преображенського монастиря ієромонах Іоанікій (Бугаєвський), архімандрит Києво-Братського монастиря і ректор Києво-Могилянської академії Самуїл (Миславський) та колишній ректор Києво-Могилянської академії Давид (Нащинський). Вибори відбулися в присутності митрополита київського і галицького Арсенія (Могилянського) і представників гетьманського уряду: київського полковника Юхима Дарагана і бунчукового товариша Василя Туманського. Обрання затверджено указом Петра ІІІ у лютому 1762 р.; у березні Зосима (Валкевич) з почтом вирушив до Санкт-Петербурга, де у Петропавлівському соборі 21 травня був висвячений в сан архімандрита велико-новгородським архієпископом Димиртієм (Сєчєновим).

В сані архімандрита Зосима (Валкевич) багато опікувався справами Києво-Печерської лаври – на кошти жертводавців було позолочено бані Свято-Успенського собору і Великої лаврської дзвіниці, придбано іконостаси та різне церковне начиння для інших храмів. Також він підтримував листування з можновладцями-благодійниками Лаври – цесаревичем Павлом Петровичем та його дружиною; багато зусиль приклав до відновлення втрачених у великій пожежі 1718 р. документів на підтвердження прав Києво-Печерської лаври на її маєтності; вирішував поточні господарчі та кадрові питання. Незважаючи на тиск з боку Синоду, який вимагав друкувати книжки лише за російськими канонами, багато зусиль доклав до розвитку Лаврської друкарні – саме за його часів видавалася як церковна, так і навчальна література (наприклад, т. зв. Піярська граматика – підручник з граматики польської мови – було видано накладом 1200 примірників; також було здійснено видання букварів); видані друкарнею книжки передавалися як до бібліотеки Академії наук в Санкт-Петербурзі, так і до найбідніших православних монастирів в кордонах і поза кордонами Російської імперії (наприклад, Свято-Успенський монастир з м-ка Замостя отримав церковну літературу за сприяння архімандрита Зосими (Валкевича): в своїй резолюції він наказав “означеные книги, въ типогрфіи Лаврской зъ старинныхъ (кои уже здесь в чтеніе не употребляются) проискавъ выдать; да с вновь выпечатанныхъ в здешней типографии книг Поучений едну книгу”).

У 1786 р. згідно з Указом від 10 квітня “О штатах Киевской, Черниговской и Новгород-Северской епрахий” (№ 16375. – ПСЗР. – 1830. – Т. XXII (1784–1788). – С. 575–576) Києво-Печерська лавра втратила свої багатовікові ставропігіальні права, її було підпорядковано київському і галицькому митрополиту, який з цього часу ставав одночасно і архімандритом Лаври: “…архимандритом Киевопечерской Лавры быть митрополиту киевскому…, а для уединения престарелых, назначить, по рассмотрению митрополита, одну из приписных пустынь, в близости Киева находящихся”. Зосима (Валкевич) розділив долю багатьох інших “престарелых” іноків – його направили в одну з приписних до Лаври пустиней, а саме в Голосіївську пустинь ігуменом. Від цього часу він не мав права впливу на вирішення будь-яких питань – митрополит Самуїл (Миславський), який обійняв за вищезгаданим законом посаду архімандрита Києво-Печерської лаври, збираючи відомості з усіх приписних до неї монастирів, практично заборонив членам Духовного собору Лаври радитися з Зосимою (Валкевичем) з економічно-господарських питань.

Помер останній вільнообраний архімандрит Києво-Печерської лаври Зосима (Валкевич) 13 березня 1793 р., і згідно з його волею, викладеною у тестаменті ще в березні 1781 р., його тіло було поховано на території Лаври – на жаль, до сьогодні могила не збереглась.

На виставці представлено документи з фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, які стосуються життя останнього ставропігіального архімандрита Києво-Печерської лаври Зосими (Валкевича) – це, передусім, документи з ф. 128, Києво-Печерська лавра, які свідчать про його обрання, перебування та діяльність в сані архімандрита Лаври, а також документи з ф. 51, Генеральна військова канцелярія, та ф. 59, Київська губернська канцелярія.

Виставку підготувала
начальник відділу давніх актів
О.Б. Вовк


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2018 - ЦДІАК України
Всі права застережені