_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua



До 135-річчя з дня народження Івана Івановича Огієнка –
українського православного митрополита, мовознавця, історика,
богослова, просвітителя та культурного діяча
(1882-1972)

Фото Митрополита Іларіона (Огієнка).
ЦДІАК України, ф.1219, оп.4, спр.3070, арк.5.

Фото Митрополита Іларіона (Огієнка).
ЦДІАК України, ф.1219, оп.4, спр.3070, арк.5.

Іван Іванович Огієнко народився у містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії 14 січня 1882 року. Родина заможною не була, а після того, як трагічно загинув батько Іван Андрійович Огієнко, жити стало зовсім скрутно. Незважаючи на важкий матеріальний стан родини хлопець зміг закінчити у рідному містечку початкову школу і у 1896 році. вступити до Київської військово-фельдшерської школи, заради чого вони з матір’ю подолали відстань від Брусилова до Києва пішки. Навчання для нього там, як для сина колишнього солдата, було безкоштовним, а по закінченню фельдшерської школи йому належало відпрацювати кілька років у шпиталі, що він і зробив, пропрацювавши шість років у психіатричному відділенні Київського військового шпиталю.

І все ж справжнім його захопленням була українська історія і мова. У 1903 році він стає студентом медичного факультету Київського університету Св. Володимира, оскільки на вступ до найбажанішого для себе історико-філологічного не отримав дозволу з місця роботи. Провчившись деякий час на медичному факультеті, Іван Огієнко знаходить можливість перевестися на історико-філологічний, який закінчує у 1909 році серед найкращих студентів.

Під час навчання він активно долучається до українського національно-визвольного руху. Вже 1907 року Огієнко стає співробітником започаткованого М. Грушевським у Києві Українського наукового товариства, членом редакційної колегії «Записок», які видавалися товариством. Долучається до київського осередку «Просвіти», історичного товариства Нестора-літописця, публікує свої перші наукові розвідки з українського мовознавства. 1911 року йому, як одному з кращих випускників, дозволяють готуватися при кафедрі російської мови та літератури до набуття професорського звання. 1915 року він стає приват-доцентом Київського університету й розпочинає читати перші самостійні лекції, а з 1916 року – розроблений власноруч курс «Історія східнослов’янського наголосу».

Лютнева революція 1917-го і подальші події в Україні дають вченому можливість розкрити і свої організаторські здібності на ниві устрою та розбудови молодої держави. Він стає членом ради новоствореного Міністерства освіти і виступає з ініціативою започаткувати Український народний університет, оскільки питання народної освіти він завжди вважав першочерговим, державотворчим фактором. Переведення викладання на всіх рівнях – від початкової школи до вищих навчальних закладів, на українську мову, на думку вченого були найголовнішим завданням держави на поточний момент. Взявши на себе просвітницьку місію, він створює та починає викладати новий курс лекцій під назвою «Українська культура», який у 1918 р. вийшов у вигляді книжки. Скорочений варіант цього курсу на 64 сторінках спеціально для війська, яке змушено було боронити молоду країну від зазіхань більшовиків та іноземних інтервентів, з метою донести до кожного солдата розуміння справедливості їхньої боротьби за незалежність України, виходить у 1919 р. Також однією із засадничих речей творення та укріплення державності в Україні Іван Огієнко вважав переведення на українську мову богослужінь та відродження автокефалії Української православної церкви.

Під керівництвом І. І. Огієнка при Міністерстві освіти створено правописну комісію, яка розробила «Проект правопису української мови», затверджений пізніше Всеукраїнською академією наук, до створення якої вчений також мав безпосередній стосунок. Викладач української мови для урядовців та педагогів, член комісії зі створення системи вищої освіти, засновник та перший ректор створеного під його керівництвом Кам’янець-Подільського Державного Українського університету, Головний уповноважений Ради Міністрів з проведення урочистостей з нагоди проголошення акту злуки в єдину соборну Українську державу Української народної та Західноукраїнської народної республік, з січня по квітень 1919 р. міністр освіти, з вересня 1919 р. міністр Міністерства культів, перейменованого ним на Міністерство ісповідань – це далеко не повний перелік сторінок його біографії періоду Української революції 1917-1921 рр.

Після поразки українських визвольних змагань він був змушений разом з дружиною, синами Анатолієм та Юрієм і дочкою Ларисою перебратися до передмістя Львова, де влаштувався викладачем української мови та літератури при греко-католицькій учительській семінарії отців Василіян. На еміграції вчений зосередився на науковій праці. Історико-бібліографічне видання «Історія українського друкарства XV-XVIII ст.», яке він здійснив за допомогою НТШ у 1925 р., підсумувала його 20-літню наукову діяльність. Наприкінці листопада цього ж року він затверджений звичайним професором кафедри церковно-слов’янської мови та палеографії православного відділу богослов’я при Варшавському університеті. Через короткий час український професор стає одним з визнаних авторитетів серед української громади Варшави.

Наприкінці 30-х років, особливо після смерті у 1937 р. його дружини Домнікії Данилівни, яка протягом десятиліть допомагала й надихала чоловіка, та з початком Другої світової війни у житті Івана Івановича розпочинається зовсім новий етап – він приймає рішення постригтися у чернецтво та бере собі ім’я Іларіон, наслідуючи першого митрополита Київського часів Ярослава Мудрого, який був слов’янського походження. Під керівництвом єпископа Іларіона протягом 1940-1941 рр. у лоно православної церкви повертається більше 60 храмів, перетворених раніше у католицькі, відновлюються або започатковуються 117 православних парафій, мовою богослужінь у місцевих православних церквах стає українська. 1943 року його посвячено у сан митрополита Української автокефальної православної церкви.

Його діяльність на Холмщині вимушено перервалася у 1944 році, коли німці, відступаючи, примусово евакуювали керівництво української православної церкви, що діяло на території Польщі. Далі була Швейцарія, а згодом прийшло запрошення до канадського міста Вінніпег, яке вважалося головним містом, де була сконцентрована українська діаспора Канади. Митрополит Іларіон перебрався до цієї країни у 1947-му, а вже 1951-го він був обраний митрополитом Вінніпегу та всієї Канади. В цьому званні він пробув решту свого життя. Його духовна подвижницька праця увінчалася 1960 року підписанням історичного акту духовного єднання всіх автокефальних православних митрополій, які знаходилися поза межами України.

Важко переоцінити внесок, зроблений цією багатогранною особистістю до гуманітарного, наукового, культурного, духовного розвитку українства. Але перлиною його творчого доробку, для створення якої знадобилися усі його таланти мовознавця, історика церкви, літератора, перекладача став переклад усіх книг Біблії на українську мову. Цей переклад, над яким Огієнко працював приблизно з 1931 по 1938 роки і у подальшому продовжував ним удосконалюватись, вважають одним з найкращих та найточніших перекладів Святого письма на українську. Біблія у перекладі Огієнка вийшла у Лондоні 1962 року. Помер митрополит у 1972 році. На той час йому було вже 90 років. Похований на кладовищі Глен Іден у Вінніпезі.

Авторитет митрополита Іларіона серед світової православної української діаспори, нищівна критика матеріалістичної радянської ідеології та утисків людських прав та свобод, звичайно, вплинули на формування та розповсюдження в СРСР негативного образу Огієнка, зліпленого стараннями комуністичних пропагандистів. За життя Іванові Огієнку так і не судилося знову відвідати рідну Україну, але світла пам'ять про людину, яка завжди віддано служила своєму народові, сьогодні повернулася на його батьківщину.

На виставці представлені документи з фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, які характеризують як український період життя І. І. Огієнка, так і деякі документи часів еміграції, які зберігаються у фонді Скоропадських, що був переданий до ЦДІАК України Оленою Скоропадською-Отт. Під час підготовки виставки було виявлено метричний запис про смерть у жовтні 1907 р. Євгена Огієнка, сина тоді ще студента Івана Огієнка. Очевидно, що це перший сина Івана та Домнікії Огієнків, згадок про якого у біографічних джерелах, присвячених вченому, не знайдено. Спроби знайти запис про народження цієї дитини у документах архіву позитивних результатів не дали. У жовтні 1908 р. в родині Огієнків народився ще один син на ім’я Євген, запис про народження якого також представлений серед документів цієї виставки, але хлопчик також помер у ранньому віці. Цікавими є також листи молодого вченого до М. С. Грушевського та М. Ф. Сумцова, доручення викладати у приватній гімназії Стельмашенка у Києві, запрошення на відкриття Камян’ець-Подільського державного українського університету з особистим підписом І. Огієнка та інші.

Виставку підготувала
начальник відділу використання
інформації документів
В. В. Москалець


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2018 - ЦДІАК України
Всі права застережені