_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua


150-річчя від дня народження видатного українського художника
Миколи Корнійовича Пимоненка

Видатний український художник-реаліст Микола Корнилович Пимоненко народився 9 (21) березня 1862 р. в родині бідного ремісника-іконописця.

Батько Миколи Корниловича заробляв на життя різьбленням по дереву та розписом іконостасів у сільських церквах. Як тільки син підріс, Корнило Данилович почав брати хлопця з собою. Під час цих подорожей юний Микола допомагав батькові, розтирав фарби, чистив палітри, мив пензлі, а згодом і сам долучився до розпису іконостасів, що приносило йому величезне задоволення. Очевидно, що дитинство і юність, проведені у мандрівках сільською місцевістю та спогляданні мальовничих краєвидів київських околиць, значною мірою вплинули на формування світосприйняття майбутнього художника. Вже у ранньому віці він намагається спробувати себе у самостійній творчості, роблячи замальовки з натури, здебільшого присвячені сільському побуту. Надалі ця тема стала у творчості Пимоненка основною.

Помітивши талант та прагнення сина стати живописцем, Корнило Данилович віддає Миколу спочатку до відомої далеко за межами Києва іконописної майстерні Іванова, а пізніше Микола Іванович Мурашко, видатний український художник, педагог та критик, запросив здібного хлопця на безплатне навчання до Київської рисувальної школи, якою він на той час керував. Педагогічний колектив на чолі з М. І. Мурашком мав тісні дружні стосунки з російськими художниками-передвижниками, які серйозно вплинули на становлення й формування особистих поглядів та творчого методу Пимоненка, як живописця.

Життя в рисувальній школі було насичене зустрічами та спілкуванням з найвидатнішими майстрами, які знаходили час поділитися досвідом та знаннями зі школярами. Дуже охоче, наприклад, це робив видатний художник М. М. Ге, а з І. Ю. Рєпіним молодому Миколі Пимоненку пощастило навіть потоваришувати.

Значні успіхи у навчанні, скромність і працьовитість дозволили Пимоненку вже у 1880 р. стати репетитором у молодших класах школи. Початком 80-х років датуються і перші серйозні живописні роботи, як то портрет батька та автопортрет. Власне, автопортрет художника вже характеризується впевненим рисунком, прагненням передати характер та настрій, що свідчить як про високий професійний рівень художньої школи, в якій навчався Микола Корнилович, так і про безсумнівний талант і цілеспрямованість в опануванні свого шляху у мистецтві.

За порадою М. І. Мурашка влітку 1881 р. Пимоненко посилає свої роботи до Академії мистецтв з проханням присвоїти йому звання вчителя малювання. Розглянувши рисунки, Рада Академії вирішила видати художнику посвідчення на право викладання малювання у молодших класах, визнавши його достатньо підготовленим.

Прагнучи вдосконалюватися та зростати професійно у липні 1882 р. Микола Пимоненко подає до Академії прохання дозволити йому скласти іспити на вільного слухача з живопису. Незабаром такий дозвіл було отримано і він, разом із групою учнів Київської рисувальної школи їде вчитися до Петербургу. Саме цим періодом життя художника натхнене його полотно “Гальорка” (1885), на якому зображено так званий театральний “райок”, звідки найчастіше спостерігала за виставами небагата студентська молодь тодішньої столиці та інша публіка з народу.

Однак, незважаючи на досить успішне навчання в Академії через два роки Микола Корнилович змушений повернутися до Києва ̶ слабке з дитинства здоров'я не витримувало холодного і вологого петербурзького клімату. У 1884 р. художник повертається до рідного Києва і за запрошенням М. І. Мурашка обіймає посаду викладача рисувальної школи, в стінах якої колись навчався сам. Тут, у творчому середовищі однодумців, він продовжує самостверджуватися як автор жанрового живопису. У ці роки написані “Засватана”, “У чистий четвер”, “На канікулах”, “У розлуці” ̶ роботи, які Микола Корнилович представляє на виставки в Академії мистецтв у 1886 та 1887 роках. Одну з картин ̶ “Художник” ̶ Академія придбала для власної колекції. У цей же період написані “Святочне ворожіння” (1888), “Весілля у Київській губернії” (1891), яка отримала дуже схвальну критику, а також одне з найвідоміших полотен “Свати” (1892).

У 1891 р. Миколі Корниловичу, після наполегливих клопотань все того ж Мурашка, присвоєно звання почесного вільного общника Академії, яке давалося за заслуги у розвитку мистецтва. У 1893 р. Пимоненка, за рекомендацією І. Ю. Рєпіна, зараховують експонентом до Товариства пересувних художніх виставок. До кінця життя Микола Корнилович не пропускає жодної з них. Вступ до Товариства був закономірно обумовлений всім ходом розвитку творчості митця, а його дебютом на виставці стала картина “Ворожіння”.

Талант Пимоненка-пейзажиста розкрився у роботах “Брід” (1901), “На річці” (1905), “Перед грозою” (1906). Обдарування портретиста він виявляє у портретах В. М. Васнецова, М. І. Мурашка, свого тестя й друга В. Д. Орловського.

Авторитет Миколи Корниловича серед українських та російських діячів образотворчого мистецтва, широка популярність робіт майстра, які стали вже відомими й визнаними на весь світ завдяки участі у міжнародних виставках, надали Академії мистецтв підставу для обрання у 1904 р. Пимоненка академіком живопису.

Весь творчий шлях художника тісно пов'язаний з культурним життям рідного міста. Микола Пимоненко бере активну участь у більшості мистецьких виставок, які з успіхом проходять як у Києві, так і в Україні у рамках діяльності Товариства південно-російських художників. Також разом із В. М. Васнецовим, М. В. Нестеровим та іншими майстрами він працює над розписом нещодавно збудованого в Києві Володимирського собору.

Помер Микола Корнилович 26 березня (8 квітня) 1912 р. у розквіті творчих сил. За твердженням І. Ю. Рєпіна, ця передчасна смерть стала значною втратою для передвижників. У 1913 р. в залах Академії мистецтв організовано посмертну виставку творів М. К. Пимоненка, де було представлено понад 180 картин, близько 400 етюдів і більше 100 рисунків.

Микола Корнилович Пимоненко по праву входить до “золотої десятки” українських художників ХХ ст. Недаремно сам Рєпін писав, що Пимоненко “не забудеться краєм за свої правдиві і милі, як Україна, картини і живі картинки”. Написані з великою любов'ю та тонким почуттям справжнього знавця сюжети з життя рідного краю назавжди закріпили за творами Пимоненка гідне місце у скарбниці національного надбання України.

На виставці представлено документальні матеріали з фондів ЦДІАК України: метричні записи про народження та смерть М. К. Пимоненка, листування з приводу отримання ним звання вчителя малювання, відомості про участь художника у розписі Володимирського собору у Києві.

Виставку підготувала
зав. сектора використання інформації відділу ВІД
В. В. Москалець


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2016 - ЦДІАК України
Всі права застережені