_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua




До 200-річчя з дня народження Ніколи Артемійовича Терещенка, українського промисловця, мецената, благодійника

ЦДІАК України,
ф. 830, оп. 1, спр. 1904, арк. 12.

Добро для нього не було випадковим явищем життя,
а постійною потребою серця і подвигом душі.

М. Злотовєрніков, протоієрей Київського Свято-Володимирського кафедрального собору

Родина Терещенків – надзвичайний приклад поєднання блискучих ділових якостей, що допомагають здобувати статки, з бажанням направляти результати своїх зусиль на служіння людям. Таке ставлення до життя та до справи, якою займаєшся, було започатковане в родині Терещенків ще Артемієм Яковичем, родоначальником цілої династії видатних підприємців та меценатів.

Син Артемія Яковича – Нікола Артемійович Терещенко народився 14 (за новим стилем – 26) жовтня 1819 року у старовинному козацькому містечку Глухові. Оскільки фінансові засади майбутньої цукрової імперії тільки закладалися, Артемій Якович не зміг дати Ніколі вищої освіти. Закінчивши тільки Глухівське міське училище, Нікола Артемійович надолужував недоотримані знання, допомагаючи батькові, а потім набував досвіду, розпочавши власну справу з торгівлі зерном. “Візитівкою” молодого підприємця стало неухильне дотримання ним усіх взятих на себе зобов’язань, завдяки чому місцеві поміщики, з якими Нікола Артемійович вів справи, навіть відпускали йому хліб у борг. Згодом йому вдалося стати найбільшим у Глухові скупником та продавцем зерна, солі та риби.

Контракт на постачання російській армії обмундирування та продовольства, який вдалося отримати Артемію Терещенку під час Кримської війни 1852-1856 рр., допоміг родині значно примножити статки, які вдалося вигідно вкласти у розвиток цукрового виробництва після 1861 р. Терещенки змогли скупити за безцінь або взяти в оренду застарілі підприємства, модернізувати їх та почати власне виробництво цукру. Відомий тогочасний економіст Ю. Янсон писав: “Окрім п’яти власних заводів, що переробляють понад півмільйона берківців буряку, М. Терещенко підтримує своїми капіталами діяльність більшої частини великих заводів цієї губернії. Починаючи з березня й квітня поміщики-заводчики отримують від нього гроші, на які працюють із зобов’язанням продавати цукор через фірму Терещенків з поступкою замість відсотків за позичений капітал 20 коп. проти цін, що існують в Москві, та платежем 2% за комісію, якщо цукор не буде куплений самою торговою фірмою. На капітал Терещенка багато заводів не тільки працюють, а й збудовані”.

Засноване у 1870 р. “Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків” з початковим капіталом у 3 млн. крб., дозволило родині стати лідерами цукрового виробництва у Російській імперії. Очолював товариство Нікола Артемійович. Умови роботи й побуту, що їх пропонували Терещенки працівникам, були одними з найкращих: 8-ми годинний робочий день, щомісячна заробітна плата від 8 до 15 карбованців, крім того виплачувалось по додаткових 5 карбованців на харчування, а сезонні робітники щоденно отримували із загальної кухні один кілограм хліба, 400 грам м’яса, 50 грам сала та інші продукти. Безкоштовні лікарні та школи були правилом для усіх заводів родини, на їх утримання Терещенки постійно виділяли великі кошти.

Ідея підтримки незаможних верств населення, доброчинність та меценатство, коли фінансова спроможність сприймалася не як самоціль, а як можливість використати багатство на суспільну користь, була для всієї сім’ї Терещенків стрижнем, на якому розбудовувалася їхня підприємницька діяльність. Артемій Якович – глибоко віруюча людина, передаючи синам керівництво усіма родинними справами, заповів віддавати 80% прибутку від заводів на благодійність. Жоден з його нащадків цієї умови не порушив.

У 1870 р. Артемієві Терещенку за багаторічну суспільну та благодійну діяльність було надано потомствене дворянство. Девіз, викарбуваний на родинному гербі “Стремлением к общественным пользам”, якнайкраще відображує розуміння усіх Терещенків своєї ролі та обов’язку у суспільстві. Сучасники зазначали, що не було жодного благодійного чи просвітницького проекту, якому б Нікола Артемійович не допомагав у більшому чи меншому розмірі. У Глухові, де родина проживала до 1870 р., на їхні гроші для бідняків збудовані цілі вулиці. У свої 32 роки та потім упродовж дев’яти років поспіль Нікола Терещенко обирався старшим бургомістром рідного міста, а наступні 14 років він обіймав пост міського голови. Одночасно виконував обов'язки головного губернатора земських зборів, члена земської управи Глухова, почесного мирового судді. Нікола Артемійович більше 20-ти років стояв на чолі глухівського самоврядування, що свідчило про загальну пошану земляків до його діяльності, опікувався ув’язненими, допомагав дитячим притулкам, міській лікарні. Пізніше, у 1895 р. стараннями Н. Терещенка до Глухова пролягла залізниця. За своє життя меценат пожертвував на потреби міста близько 1,5 мільйонів карбованців.

Того ж 1870 року Нікола Артемійович переїздить до Москви, але бажання повернутися на Батьківщину не залишало його, і у 1875 році він приймає рішення оселитися в Києві. Місто в цей час переживало період економічного та культурного піднесення, і енергія та активна життєва позиція підприємця та благодійника Н. Терещенка знадобилися тут. Більше 2-х мільйонів карбованців він пожертвував на потреби міста. Саме його заслуга – перше в Російській імперії училище для сліпих. Він опікувався Першою чоловічою гімназією, де з 1881 р. був почесним попечителем; завдяки його грошовим внескам у місті відкрилися ще й 4-а та 5-а чоловічі гімназії, збудовано Зразкове міське училище, пізніше назване його ім’ям; він заснував Товариство розповсюдження комерційної освіти; за його участі відкрилися Політехнічний інститут, Києво-Подільська жіноча гімназія, Троїцький народний дім товариства письменності (тепер – будівля Київського театру оперети), міський музей давнини та мистецтва. За його підтримки з’явилися Володимирський та Миколаївський (у Покровському монастирі) собори, Покровська церква на Солом’янці, Олександра Невського та Георгіївська церкви.

Також неоціненним є внесок Ніколи Терещенка у розбудову медичної галузі Києва. За його підтримки діяла громада сестер милосердя Товариства Червоного Хреста, яка його коштом придбала садибу та побудувала приміщення для проживання сестер і прийому хворих на нинішній вулиці Саксаганського. Коли в цьому виникла потреба, Микола Артемійович взявся за будівництво нового корпусу лікарні на розі Хоривої та Волоської вулиць. За його ж ініціативою у Києві відкрилася безкоштовна лікарня для чорноробів, яким після виписки з лікарні з фонду, започаткованого Н. А. Терещенком, виплачувалися кошти на відновлення після тяжкої хвороби. Зараз ця лікарня відома як Охматдит.

Іще однією пристрастю Ніколи Артемійовича, як і інших Терещенків, було колекціонування живопису та предметів мистецтва. Зібрана ним та його братом Федором колекція полотен уславлених митців дотепер складає основу чотирьох київських музеїв, три з яких – музей Т. Г. Шевченка, музей “Київська картинна галерея”, музей західноєвропейського мистецтва – до сьогодні розташовані у будинках, що належали родині Терещенко. Нікола та Федір також були членами київського відділення Російського технічного товариства й почесними членами кількох благодійних товариств.

Для Ніколи Терещенка не існувало розділення на важливі і не важливі справи, важливих і не важливих людей. У його щоденному розкладі був виділений спеціальний час, коли він приймав відвідувачів, які здебільшого зверталися по його допомогу. Відомо, що надсилаючи тій чи іншій людині гроші, він додавав записку приблизно такого змісту: “Милостивый государь ..., не откажите в любезности выполнить мою просьбу и принять от меня эту сумму”. У 1892 р., як визнання великого внеску в життя та розбудову міста, Нікола Артемійович Терещенко був зарахований до почесних громадян Києва, а у 1899 році вулицю, на якій він проживав, було перейменовано на Терещенківську.

Коли 19 січня 1903 року Нікола Артемійович помер, його тіло два дні знаходилося у Володимирському соборі, де вдячні кияни могли проститися з людиною, яка стільки зробила для міста та його мешканців. Труну несли на руках від Володимирського собору до його будинку на Терещенківській, потім — спеціальним вагоном відправили до Глухова, де й поховали у Трьоханастасіївській церкві, збудованій ним же. Нікола Терещенко залишив по собі не тільки більш ніж 30-ти мільйонні статки, але й добру пам'ять та справи, які є взірцем більш ніж достойного і не дарма прожитого життя.

* * *

На виставці представлені документи з фондів ЦДІАК України, у першу чергу – фамільного фонду родини Терещенків, що висвітлюють життєвий шлях Ніколи Артемійовича Терещенка.

Виставку підготувала
начальник відділу використання
інформації документів
В. В. Москалець



Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2019 - ЦДІАК України
Всі права застережені