_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua



До 200-річчя від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша,
українського письменника, публіциста, етнографа, історика, перекладача, громадського діяча

ЦДІАК України,
ф. 1235, оп. 1, спр. 471, арк. 21.

“Наділений великим талантом,
але ще більшою амбіцією,
Куліш протягом свого довгого життя
переходив найрізноманітніші зміни,
топтав найрізноманітніші сліди,
виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату
літературну спадщину, в якій обік цінного,
було багато схибленого, багато суперечностей..”

Іван Франко

Пантелеймон Олександрович Кулі́ш (псевдоніми Панько Олелькович, Панько Казюк та ін.) народився 7 серпня (26 липня за старим стилем) 1819 р. у містечку Вороніж (за іншими даними на хуторі, що належав родині Кулішів, за 5 верст від містечка Вороніж) Глухівського повіту Чернігівської губернії, його батьки були нащадками козацько-старшинських родів. Навчався у церковно-парафіяльній школі, пізніше – у Новгород-Сіверській гімназії.

У 1839 р. був зарахований вільним слухачем на історико-філологічне відділення філософського факультету Київського університету Св. Володимира, пізніше перевівся вільним слухачем на юридичний факультет. Однак через відсутність документів, які підтверджували б його дворянське походження, наприкінці 1840 р. був відрахований з університету. В цей же період у альманасі “Киевлянин” були опубліковані літературні твори П. Куліша у жанрі фольклорної фантастики: оповідання “О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став”, “О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зеленой неделе”, повість “Огненный змей”.

У 1841 р. П. Куліш отримав посаду вчителя російської мови у Луцькому повітовому дворянському училищі. У серпні того ж року повернувся до Києва, де працював учителем у Києво-Печерському, а згодом – у Києво-Подільському дворянських училищах. У першій половині 40-х рр. став співробітником Київської археографічної комісії, збирав свідчення про предмети старовини у Київській губернії, продовжував займатися літературною творчістю - опублікував історичний роман “Михайло Чарнышенко, или Малороссия 80 лет тому назад”, написав поему “Україна”. У 1845 р. у журналі “Современник” були надруковані перші розділи його роману “Чорна рада” (написані російською мовою). Коли наприкінці того ж року було засновано Кирило-Мефодіївське товариство, П. Куліш став одним з його активних учасників (хоча у своїх спогадах цей факт він заперечував), справляючи значний національно-ідейний вплив на інших кирило-мефодіївців.

Згодом П. Куліш переїхав до Санкт-Петербурга, отримавши там посаду старшого вчителя однієї з гімназій, пізніше став викладачем російської словесності у Петербурзькому університеті. На початку 1847 р. одружився з Олександрою Михайлівною Білозерською (“старшим боярином” на його весіллі був Т. Шевченко), яка пізніше писала прозові твори під псевдонімом Ганна Барвінок.

У квітні 1847 р. П. Куліш був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського товариства. Основним пунктом звинуваченням проти нього став його твір “Повесть об украинском народе”, де йшлося про те, що Україна за часів козаччини не змогла відновити свою державність через московське панування та зраду місцевої аристократії. Врешті він був ув’язнений на 2 місяці в арештантському відділенні військового шпиталю, після чого його відправили у заслання до м. Тула. Перебуваючи на засланні, П. Куліш вдосконалював знання європейських мов, написав ще кілька творів, зокрема автобіографічний роман у віршах “Евгений Онегин нашего времени”. У 1850 р. отримав дозвіл повернутися до Санкт-Петербурга, де став співробітником журналу “Современник” та деякий час працював у статистичному відділі міністерства державних маєтностей. У 1857 р. почав займатися видавничою діяльністю, відкривши у Санкт-Петербурзі друкарню “Типографія П. А. Кулиша”, де було видано ряд творів українських письменників. Того ж року побачили світ його “Записки о Южной Руси” та “Граматка” (перший буквар українською мовою у Російській імперії), написані створеним П. Кулішем фонетичним правописом, що отримав назву “кулішівка”. У 1860 р. почав видавництво альманаху “Хата”, а наступного року взяв участь у організації журналу “Основа”, де друкував свої поезії та “Історичні оповідання”.

Після запровадження російською владою у 1863 р. обмеження на друк книг українською мовою, друкарня П. Куліша припинила діяльність. Однак письменник налагодив співпрацю з українськими виданнями в Австро-Угорщині, де публікував свою прозу та поезію. Після його відмови припинити взаємини з галицькими українцями, у 1867 р. П. Куліш був змушений залишити державну службу та на кілька років виїхав до Європи.

Важливим етапом у діяльності П. Куліша стала робота (у співпраці з І. Пулюєм) над перекладом з мов оригіналу тексту Біблії (Старий Завіт з давньоєврейської мови, Новий Завіт – з грецького тексту). У 1869 р. у Львові було надруковано П’ятикнижжя (“Святе Письмо, перва частина Бібліи, пять книг Мусієвих”), а у 1871 р. “Псалтирь або книга хвали Божої, переспів український”.

Після повернення до Росії у 1871 р. розпочав видавництво “Исторіи возсоединенія Руси” у 3 томах. В цей період відбулася докорінна зміна поглядів П. Куліша на козацтво та гайдамацький рух, які почали оцінюватися ним як негативні явища в історії України. Залишається загадкою, чим була зумовлена така трансформація поглядів: переслідуваннями з боку царського уряду, що полягали у систематичних заборонах друкувати його твори, станом здоров’я, чи моральними якостями П. Куліша.

Перебуваючи у Львові на початку 80-х рр. ХІХ ст., П. Куліш у 1882 р. видав брошуру “Крашанка русинам і полякам на Великдень”, у якій закликав українців та поляків до порозуміння. Однак його ідея не знайшла розуміння у середовищі української інтелігенції.

П. Куліш у 1883 р. залишив Львів і оселився на хуторі Мотронівка на Чернігівщині, де продовжив свою перекладацьку діяльність. У 1885 р. у будинку, де мешкав П. Куліш, сталася пожежа, у якій загинули його рукописи, у тому числі частина перекладу Біблії. Переклад довелося робити наново.

У 90-х рр. ХІХ ст. Пантелеймон Куліш також перекладав українською мовою твори європейських класиків Джорджа Байрона, Йоганна Гете, Генріха Гейне, Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шиллера.

Помер П. О. Куліш 14 лютого (2 лютого за старим стилем) 1897 р. на хуторі Мотронівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії, де і був похований.

На виставці представлено ряд документів, що зберігаються у ЦДІАК України, зокрема документи про навчання П. Куліша у Новгород-Сіверській гімназії та Київському університеті Св. Володимира, його приватні листи до окремих осіб (зокрема, листи до Т. Шевченка), його звернення до державних установ щодо дозволу на друк своїх творів, висновки цензури щодо дозволу або заборони публікацій П. Куліша.

Виставку підготував заступник начальника
відділу використання інформації документів
Я.  М. Бульбонюк



Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2019 - ЦДІАК України
Всі права застережені