_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua


До 360-річчя від дня народження Данило Савича Туптало (Димитрій Ростовський)

Данило Туптало народився 11 грудня 1651 р. в містечку Макарів Київського полку в сім’ї макарівського сотника Сави Григоровича Туптала. Батько згодом, у 1682– 686 рр. був київським сотником, а в останній період життя – ктитором Київського Кирилівського монастиря; 1703 р. похований біля Троїцького храму монастиря. Його мати – Марія Михайлівна, відзначалася глибокою релігійністю. Всі чотири сестри Данила, так само як він сам, прийняли чернечий постриг, причому одна з них – Параскева (п. 1705 р.) була ігуменею Київського Йорданського монастиря. У 1660 р. сім’я Тупталів переселилася до Києва, оселилася в будинку поблизу церкви Миколая Притиска на Подолі.

Данило Туптало (Тупталенко) спочатку навчався вдома, а з 1662 р. – у Києво-Могилянській колегії (ймовірно, до 1665 р.). Здобуті тут знання нарощував упродовж усього життя (є свідчення, що науку переривав тільки на час хвороби − мав слабке здоров’я), ставши непересічною особистістю з високим інтелектуальним світоглядним рівнем. 9 липня 1668 р. (ст. ст.) він постригся в ченці у Київському Кирилівському монастирі під іменем Димитрія, 1669 р. його висвячено на ієродиякона, 1675 р. – на ієромонаха. Це останнє висвячення здійснив чернігівський архієпископ Лазар Баранович у Густинському монастирі поблизу Прилук і залишив о. Димитрія при чернігівській катедрі як проповідника. У Густинському монастирі написав один з перших відомих нам творів – “Руно орошенное” (1680 р.) – збірник сказань про чудеса монастирського чудотворного образу Богоматері (див. на виставці). Досить швидко став знаменитим проповідником, його запрошували не лише православні монастирі України (проповіді звучали “на украинском наречии”), але й Литви та Білорусі, де він провів більше року. В лютому 1679 р. на запрошення гетьмана Івана Самойловича повернувся в Україну, перебував у Свято-Микільському монастирі поблизу Батурина, гетьманської столиці, де розгорнув творчу діяльність. Згодом був ігуменом монастирів: Максаківського Спасо-Преображенського (1682–1682), Батуринського Крупицького Миколаївського (1682–1683, 1686–1692), Глухівського Петропавлівського (1684–1697, з перервами), Київського Кирилівського (лютий–червень 1697), Чернігівського Єлецького Успенського (1697–1699) – тут його було висвячено на архімандрита, Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського (1699–1701). Як видно, з цього переліку, у виконанні обов’язків ігумена була перерва: 26 жовтня 1683 р. Димитрій Савич (саме так його названо в переважній більшості документів, хоч один раз він згадується як Дмитро Тупталович — див. універсал Івана Самойловича у вітрині) добровільно зрікся ігуменства, аби присвятити себе чернечим подвигам і творчій богословській діяльності. На прохання архімандрита Києво-Печерської Лаври Варлаама Ясинського він переселився в цей монастир і розпочав головну справу свого життя – написання “Четій-Міней” – зводу житій святих за днями й місяцями року. Під час перебування 1684 р. в Батурині, для привітання нового київського митрополита Гедеона Святополка-Четвертенського цей митрополит разом з гетьманом Іваном Самойловичем переконали о. Димитрія Савича в необхідності знову стати ігуменом Батуринського Крупицького монастиря.

Різкий злам у його житті стався 1701 р., коли за наказом російського царя Петра І довелося переїхати в Москву; 23 лютого Димитрія Савича було висвячено на митрополита Сибірського і Тобольського. Через хворобу він не зміг виїхати до Сибіру. Навесні 1702 р. його перевели в Ростов, де він став митрополитом Ростовським і Ярославльським. У Ростові відкрив духовну семінарію, другу в Росії. ЇЇ закриття 1705 р., а також звістка про поразку в Полтавській битві 1709 р. гетьмана Івана Мазепи, з яким Димитрія Ростовського пов’язували багаторічні дружні стосунки – були далеко не єдиними тяжкими випробуваннями для митрополита. Помер він у віці 58 років 28 жовтня 1709 р. в Ростові, похований 25 листопада в Ростовському Яковлевському монастирі. У 1757 р. Димитрія Ростовського канонізовано (див. представлений на виставці документ). День пам’яті св. Димитрія Ростовського православна церква відзначає двічі: 21 вересня (4 жовтня) і 28 жовтня (11 листопада).

Димитрій Савич (Туптало) – автор величезної кількості проповідей, повчань, досліджень з церковно-історичної хронології, богословських розвідок, богослужебних праць різних жанрів, драматичних творів, скороченого перекладу Святого Письма. Його найголовнішим доробком, як уже про це йшлося, були “Четії-Мінеї” – “Житія святих” у 4-х томах (чвертях): кожен том охоплював три місяці, починаючи з вересня – першого місяця церковного календаря (один з томів представлено на виставці). В числі інших праць – “Розыск о раскольнической бринской вере” (див.), “Алфавит духовний”. Його “Діаріуш” є яскравим свідченням про нього як одного з найвидатніших українських письменників 17–18 століть.

Життя і діяльність Димитрія Савича (Туптала) невідривні від тієї доби української історії, що її названо добою Руїни, коли відбулася втрата прав і привілеїв київської митрополії внаслідок перепідпорядкування її від Константинопольського патріархату Московському, а в політичному житті сталася Полтавська катастрофа 1709 року.

На виставці представлено доволі значну кількість документів з колекції ЦДІАК України, що стосуються діяльності цього визначного українського діяча, а також його твори – опубліковані та в списках.

На виставці представлено документи і стародруки, які зберігаються в ЦДІАК України.

Виставку підготували
співробітники відділу давніх актів:
Л. А. Сухих, О. Б. Вовк, О. В. Вознюк


Документи

Головна сторінка         Про архiв         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2016 - ЦДІАК України
Всі права застережені