_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua


До історії Генеральної архіви

ЦДІАК України,
ф. 204, оп. 2, спр. 224, арк. 37.

Історія архівної справи в Україні сягає далекого минулого, а історія архівів козацької держави – Війська Запорозького – починається фактично з часів її утворення в середині XVII ст. і організації відповідних владних органів, передусім Генеральних військових канцелярії, суду, скарбу та інших державних інституцій. Слід відзначити, що саме Генеральна військова канцелярія була центром діловодного обігу всіх адміністративних органів Гетьманщини (від сотенної до полкової, а під час перебування під юрисдикцією Російської імперії також була центром зносин з вищими імперськими органами влади) і саме тому в ній накопичувалась велика кількість паперів, що згідно з вимогами діловодства того часу сортувалися і відкладалися в архіві канцелярії. Незважаючи на значну шкоду і масштабні втрати, яких документи зазнали під час воєн, козацьких і селянських повстань, стихійних лих тощо, масив документації все ж таки залишався настільки великим, що вже в 1739 р. було прийняте рішення про проведення розбору і сортування справ архіву за змістом і хронологією (цією роботою займалися 25 канцеляристів, очолюваних військовим канцеляристом Андрієм Лишнею).

Обов’язки архівіста de facto, ще до офіційного впровадження, виконували канцеляристи і військові канцеляристи. На початку 1760-х рр. гетьман Кирило Розумовський провів ряд реформ і змін в системі управління Гетьманщиною, серед яких ордером від 6 березня 1763 р. було запроваджено посаду архіваріуса de jure – першим архіваріусом став перекладач Генеральної військової канцелярії Семен Дівович (Дзівович): “Понеже доныне при Генералной войсковой канцеляріи настоящего архивариуса не учреждено … сія же должность для такой архивы … необходимо нужна и яко определенный от нас в Гененарлную войсковую канцелярию переводчиком Семен Дзивович … может содержать и должность архивариуса”, який в своїй присязі (“клятвенном обещании”) пообіцяв: “… за определеніем меня … к содержанію Генералной войсковой канцелярии архивы, в которой я принять имею в силе данной інструкціи на свои руки все оригинальные именные и Правительствующего Сената указы и грамоты, разных званий книги и письменные дела по описям, без дозволенія писаря генерального … никому ничего из порученного мне в ту архиву ни под каким образом не токмо орыгиналов, ни же от чего либо копій давать ни читать, ни выписывать, ни словесно объявлять не буду под опасением жестокого … штрафа і лишенія своего звания…” (Див.: Archiv Blitz “Про запровадження посади генерального архіваріуса”). Документи зберегли для нас імена (а в окремих випадках лише прізвища) архіваріусів тих часів: Дем’ян Петрашевич, Семен Гусаревський, Михайло Кедровський, Кондратовський, Гавришев, Гречинський, Герасим Адамович.

Діяльність архіваріусів, майже так само, як і сьогодні, складалася з організації зберігання документів, комплектування архіву новими надходженнями (наприклад, під час проведення Генерального опису Гетьманщини 1763–1769 рр., пізніше знаного як Румянцевський опис), описування справ і складання реєстрів (по суті – інвентарних описів), використання інформації цих документів (надання довідок за змістом документів на запити від вищих органів влади – Генерального військової канцелярії, Малоросійської колегії, канцелярії гетьмана, а також судів і магістратів). Проте, зазначена діяльність ускладнювалась наявністю наступних чинників: по-перше, відсутністю приміщень, пристосованих під потреби зберігання документів, по-друге великими обсягами робіт і необхідністю суміщати в своїй роботі всі напрямки архівної діяльності при наявності малого штату (зазвичай в архіві працювали архіваріус і декілька канцеляристів). Так, справи доволі часто зберігалися у вогких підвалах чи кімнатах “над погребом”, і навіть зберігання в кам’яних спорудах не завжди допомагало (в 1739 р. під архів Генеральної військової канцелярії в Глухові було виділено “кам’яницю” – дім генерального осавули Івана Мануйловича, який було знищено пожежею 1748 р.; пізніше архів було переміщено до інших кам’яних будівель, але в серпні 1784 р. він знову постраждав від пожежі. Саме з 80-х рр. XVIII ст. під зберігання архівів в приміщеннях полкових і сотенних канцелярій почали планувати спеціально відведені кімнати.

Зауважимо, що архіваріуси неодноразово зверталися до Генеральної військової канцелярії та Малоросійської колегії щодо незадовільного стану зберігання документів в непристосованих до цього приміщеннях без спеціального обладнання (шаф, стелажів) – маємо доповіді, донесення і рапорти Дем’яна Петрашевича від 1758 р., Семена Гусаревського від 1766 р., Михайла Кедровського від 1778 р., Герасима Адамовича від 1783 р. з цього питання. Зазвичай ці звернення залишались без відповіді – так, наприклад, Семену Гусаревському Малоросійська колегія повернула “оный (доклад) безъ резолюцій” і така реакція призвела до того, що “Гусаревскій с Дівовичем полагали мненіе впредъ о порчи оныхъ делъ докладывать за непристойное, дабы не причтенно каковой доткливости”. Але це не завадило Малоросійській колегії, в 1770–1780-х рр., згідно з низкою розпоряджень, створити спеціальні комісії для перевіряння роботи архіву: перша – у складі члена Малоросійської колегії Михайла Туманського та надвірного радника Івана Туманського; друга – у складі членів Малоросійської колегії секунд-майора Олександра Рахманова, дійсного статського радника, генерального судді Олександра Дублянського та колезького асесора Олександра Давидовича. В усіх бідах (поганому стані справ, попсованих гниттям, відсутності частини документів за найдавніші роки та реєстрів до деяких груп документів тощо) члени комісії звинуватили архіваріуса Михайла Кедровського, який свідчив, що попри всі негаразди і відсутність можливостей він і його попередники завжди намагалися дати раду збереженню документів хоча б власними силами: так, Семен Дівович власноруч обгортав попсовані справи чистим папером, щоб запобігти подальшому руйнуванню від гниття, і складав до кожної справи заголовок (ймовірно, в цих записах було зафіксовано й фізичний стан справ, тому що за спостереженням Кедровського, подальшого погіршення не відбувалося).

На закиди комісії щодо ще одного виду робот архіваріуса – складання реєстрів і описів документів – Михайло Кедровський доповідав, що справи від попередників отримав частково з реєстрами (описами), частково без них (причому деякі справи були відсутніми ще за Семена Дівовича), і вже на ці отримані справи створював реєстри власноруч; деякі справи, які вважалися вибулими, виявилися в наявності під час передавання архіву від Михайла Кедровського до Герасима Адамовича (загалом, за складеним за групами документів реєстром, було передано 53840 справ). В 1785 р., під час “освидетельствованія дел, оставшихся в Малороссійской коллегіи” від Генеральної військової канцелярії, було зазначено, що “все старые дела, производившіеся за бывшей Генеральной канцеляріи, до учреждения Малороссійской коллегіи, то есть по 1765 год, разделены на 35 родов и вновь порознь описаны … словом, вся архива Коллегіи … приведена ныне в наилучший порядок, что вменить должно означеного архиваріуса Адамовича отличным трудам, прилежности и похвальной в должности его исправности…”.

Будь-хто з архіваріусів, обійнявши цю посаду, був зайнятий також наданням довідок (відповідей і виписів з документів) на запити Генеральної військової канцелярії, Малоросійської колегії та інших владних установ – серед документів зустрічаються відпуски відповідей, складених Дем’яном Петрашевичем, Гаврилою Черняховським, Михайлом Кедровським тощо, а Герасим Адамович у своєму рапорті навіть скаржився, що не встигає суміщати видачу довідок і виписів з розбиранням документів “за наместничествами” і просив звільнити його з посади.

Маємо зауважити, що вже в 1768 р. були визначені вимоги до претендентів на посаду архіваріуса – Сенат видав указ про приведення архівів в “присутственных местах” у відповідний порядок, в якому було зазначено, що: “… в каждом месте к определению в архивариусы присутствующими выбираемы были люди трезваго жития и неподозрительные в пороках и иных пристрастиях непримеченные …”. Кожен архіваріус був чиновником, який отримував за це відповідну платню (“жалование”), а для нагородження певним чином чи при звільненні в абшит (у відставку у зв’язку з віком чи хворобою) отримував також атестат. Атестати архіваріусів містять інформацію про їх соціальне походження, сімейний стан, перебіг службової діяльності та просування кар’єрними сходами.

*    *    *

На виставці представлено документи з фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, які стосуються організації та функціонування Генеральної архіви, в якій зберігалися документи з провладних установ Гетьманщини (Генеральної військової канцелярії, Генерального суду і скарбу, Малоросійської колегії тощо). Презентовані документи надають уявлення про організацію архівної справи за часів Гетьманщини і певною мірою відображають процес “преемственности поколений”, який за іронією долі стосується не лише архівістів минулого і сьогодення, але й ставлення до архівів з боку тодішніх і сучасних можновладців.


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2017 - ЦДІАК України
Всі права застережені