_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua



ДО ІСТОРІЇ МОДИ…

Від другої половини 19 ст. в побуті та способі життя населення України відбулися істотні зміни. Найпомітнішими ці зміни були у великих містах, які дедалі більше зазнавали європейського впливу. У містах з’являються цілі квартали, забудовані багатоповерховими житловими будинками, спорудами громадського або культурного призначення – театрами, бібліотеками, лікарнями тощо. Вулиці починають освітлювати електричними ліхтарями, з’явився громадський транспорт.

З початком індустріалізації відбулася переоцінка цінностей, що торкнулася й моди. Перш за все одяг було зараховано до категорії товарів. Пошив його став окремою промисловою галуззю. Наслідком стрімкого розвитку текстильної, швейної, хімічної промисловості стало зниження вартості одягу. Масове виробництво призвело до демократизації моди, яка почала цікавити все ширше коло обивателів. Розвиток легкої промисловості й торгівлі, здешевлення тканин і запровадження швейних машин, у зв'язку з чим процес шиття значно полегшився, привели до того, що одягатися відповідно до моди могли собі дозволити все ширші верстви населення.

Європейські новинки потрапляли до Києва чи Одеси одночасно із Віднем чи Петербургом. Крамниці пропонували мешканцям міст одяг і парфуми з Парижа, вина – з Італії, швейні машини – з Німеччини, годинники – зі Швейцарії. Європейській моді відповідав й одяг городян.

Представники української інтелігенції як правило, мали змогу відвідувати європейські країни. Хоча, зазвичай, метою подорожей були наукові, мистецькі інтереси, або лікування, але водночас перебування за кордоном давало можливість побачити інший, часто набагато кращий спосіб життя. Також це завжди була нагода для оновлення власного гардеробу, придбання модних речей, різних вишуканих дрібничок та подарунків для членів родини й друзів.

Нерідко вдала покупка сприймалася такою подією, про яку хотілося поділитися з рідними. Так, М. Лисенко у листі з Берліна від 27/15 грудня 1868 р писав: «...витратилися на комірці та рукавички берлінські... В Лейпцизі замовив дружині синє плаття шовкового попліну з оздобленням із синього атласу і шапочку з пір'я сріблястого фазана, а вона мені купила три краватки і золоту булавку до них».

Лише незначна кількість городян могла собі дозволити виписувати моделі безпосередньо із-закордону. Більшість моделей відтворювалася за викрійками на місцях. Модні магазини пропонували готове вбрання, яке на місці підганялося до фігури клієнта майстрами.

Переважна більшість населення, як у провінції, так і у великих містах, шила одяг у приватних кравців та кравчинь, котрі, втім, мали змогу вдосконалювати свою майстерність. До їхніх послуг були новітні поліпшені викрійки, оздоблювальні матеріали, швейні машинки, нові закордонні системи шиття й курси підвищення кваліфікації.

Так, у рекламному оголошенні «Первоклассной школы кроя и шитья И.Висневского», яка містилася в Києві по вул. Прорізній 24, зазначалося, що їхню «систему применяют в Парижской и Лондонской академиях. Ученицы получают патенты цеховые и свидетельства на право открытия школ и мастерских. При школе первоклассная мастерская дамских и детских нарядов, большой выбор выкроек, журналов и манекенов. Метод самый усовершенствованный, изданный И.Висневским. Цена в картонном переплете – 3 руб. 75 к., в полотняном изящном переплете – 5 руб.»

Винайдення швейної машини, а особливо її вдосконаленого варіанту машини фірми «Singer» буквально викликало революцію в пошитті одягу. Фірма «The Singer Manufacturing С°» була заснована у Нью-Йорку У. Н. Зінгером у 40-х pp. XIX ст. У Києві магазини швейних машин компанії «Singer» містилися на Хрещатику, № 46, та на Подолі, по вул. Олександрівській, № 32. Фірма мала також магазини у Вінниці, Житомирі, Ромнах, Бердичеві, Рівному й Чернігові. Магазини проводили безкоштовне навчання шиття і художнього вишивання.

Зміни торкнулися й моди на різні види взуття. Головним чинником, що вплинув на його виготовлення, як і на пошиття одягу, було впровадження спеціальних швидкісних шевських машин. Завдяки їх розповсюдженню став можливим поділ праці, при якому шевці верхню частину закуповували у заготовників і лише пришивали її до підошви за міркою. Для легкого взуття використовували шкіру – сап'ян, шагрень, лайку, і тканини – ластик, прюнель, парусину, плис.

Форма носка завжди була справою моди. Традиційно підошва викроювалася симетрично до середньої лінії, так що той самий черевик міг служити і для лівої, і для правої ноги. У такий спосіб виготовлялося жіноче та дитяче взуття. Подібна практика викликала нарікання з боку вчених–гігієністів, оскільки таке взуття деформувало стопу.

Однак на початку XX ст. по-справжньому дорогий та елегантний одяг носили лише представниці забезпеченої частини суспільства, дворянства і вищих верств чиновництва та промислової буржуазії, а також артистичної богеми. Заможні жінки із гарним смаком намагалися уникнути в одязі зайвого блиску. Коштовні прикраси одягали лише ввечері, у театр або на бали. Через брак коштів, покоївки, камеристки, бонни, гувернантки рідко коли могли собі дозволити «модний гардероб». Плаття міщанок відрізнялося від плаття аристократок не стільки фасоном, скільки майстерністю, з якою воно було пошите, а також якістю та вартістю самої тканини та доповнень. Не надто заможні городянки намагалися дешевими засобами імітувати буржуазну розкіш, оздобити своє вбрання додатковими бантиками, брошками з фальшивим камінням тощо.

* * *

Документи з фондів архіву, представлені на виставці, дають нам змогу торкнутися моди тих років у її багатогранності, витонченості, філігранності і шику, побачити минуле і жінок з минулого такими, які вони були насправді.

Ольга Музичук
директор ЦДІАК України


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2016 - ЦДІАК України
Всі права застережені