_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua


До 150-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії у родині селянина-кріпака. Згодом сім’я майбутнього поета перебралася до сусіднього села Кирилівка, яке стало для нього рідним. У 1822 р. батьки віддали маленького Тараса навчатися до місцевого дяка, де він опановував грамоту та малювання.

Після того, як у 1825 р. він залишився сиротою, його було взято «козачком» до панського двору П. Енгельгарда, подорожуючи з яким хлопець потрапив спочатку до Вільно, а потім до Санкт-Петрбургу. Поміщик помітив художні здібності Шевченка та всіляко сприяв його навчанню, спочатку у Вільно, а потім у Петербурзі у майстерні художника В. Ширяєва. Мистецьке обдарування юнака проявилося не тільки у малюванні, але й у віршах, які він, за його власним свідченням, почав писати ще у 1837 році. Результатом цих поетичних спроб стала перша збірка його віршів «Кобзар», яка вийшла 1840 року.

Ще під час навчання молодий Тарас Григорович знайомиться з І. Сошенком, Є. Гребінкою, О. Венеціановим, В. Жуковським, К. Брюлловим. Двоє останніх ціною значних зусиль та коштів у 1838 р. викупають Шевченка з кріпацтва. У травні цього ж року його зараховують до Академії мистецтв, де він навчається під керівництвом К. Брюллова та закінчує її у 1844 р.

У 1847 р. Шевченка з-поміж трьох можливих кандидатів обирають на посаду вчителя малювання при Київському університеті, але у березні того ж року він був заарештований у зв’язку з участю у Кирило-Мефодіївському товаристві. З усіх затриманих поетові дісталося найбільше, головним чином за його вірші, в яких влада побачила політичну загрозу для існуючого самодержавного ладу. За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.

У 1848 р. на клопотання друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848 р. до травня 1849 р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій.

23 квітня 1850 р. Шевченка знову заарештовують за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській фортеці його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850 р. Цей новий арешт мав серйозні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник.

У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну. В його планах було придбати у мальовничому місці землю, побудувати дім та оселитися на батьківщині. Весь цей час він знаходився під наглядом поліції. Сумним для поета підсумком цього стеження став черговий арешт та заборона залишатися на Україні. Того ж 1859 року його зобов'язали виїхати до столиці.

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби. 1860 р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування. До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859 р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860 р. — 32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводе русских поэтов”. А 1859 р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860 р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861 р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

* * *

На виставці зокрема представлено метричний запис про народження Т.Г. Шевченка, рапорт попечителя київського учбового округу про затвердження Шевченка на посаді вчителя малювання при університеті Св. Володимира з повідомленням про його арешт, рапорт черкаського земського справника про приїзд поета на Канівщину для придбання землі з метою оселитися там, а також документи, пов’язані з подіями на могилі Тараса Григоровича після його смерті та вплив його особистості та творчості на самоусвідомлення українського народу, як єдиної незалежної спільноти.

Виставку підготувала
зав. сектором відділу
використання інформації документів
В. В. Москалець


Документи

1814 р., лютого 25. – Запис про народження Тараса Григоровича Шевченка, зроблений у метричній книзі церкви Іоанна Богослова с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
(ф. 127, оп. 1012, спр. 1378, арк. 695 зв.).



1847 р., травня 6. – Рапорт попечителя Київського учбового округу генерал-майора О. С. Траскіна київському, подільському і волинському генерал-губернатору Д. Г. Бібікову про арешт некласного художника Тараса Шевченка, обраного з-поміж кількох кандидатів на посаду вчителя малювання при Київському університеті Св. Володимира.
(ф. 442, оп. 796, спр. 361, арк. 12, 13 та зв.).



1859 р., липня 15. – Рапорт черкаського земського справника київському, подільському і волинському генерал-губернатору про приїзд Тараса Шевченка, який перебуває під таємним наглядом, до містечка Межиріч з метою обрати у цій місцевості земельну ділянку, збудувати дім й оселитися.
(ф. 442, оп. 809, спр. 103, арк. 1 та зв., 4).



1861 р., липня 26. – Повідомлення канівського повітового предводителя дворянства Л. Янковського київському губернському предводителю дворянства про події, що відбувалися в Каневі та його околицях після перепоховання Т. Шевченка.
(ф. 442, оп. 811, спр. 136, арк. 46, 49).



1863 р., лютого 23. – Повідомлення Чигиринського єпископа Серафима благочинному монастирів Київської єпархії архімандриту Феофілу з забороною відправляти панахиду за Т. Шевченком.
(ф. 183, оп. 1, спр. 187, арк. 1 та зв.).



1876 р., травня 22. – Прохання санкт-петербурзького книгопродавця купця І. Лисенкова, який купив права власності на видання творів Т. Г. Шевченка, про арешт контрафактних видань, що продаються у книгарні в м. Києві.
(ф. 442, оп. 190, спр. 25б, арк. 6, 7 зв.).



1884 р., січня 22. – Повідомлення київського губернатора С. М. Гудим-Левковича київському, подільському, волинському генерал-губернатору О. Р. Дрентельну з інформацією про виготовлення хреста для встановлення на могилі Т. Шевченка, де в якості епітафії використано вірш поета.
На документі резолюція про заборону видавати замовникам хрест, доки не буде знищено напис.
(ф. 442, оп. 536, спр. 113, арк. 18).




на початок

Головна сторінка         Про архiв         Довідковий апарат         Звернення громадян         Контакти

Copyright © 2016 - ЦДІАК України
Всі права застережені