_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: [email protected]


ДО 300-РІЧЧЯ ОБРАННЯ ПАВЛА ПОЛУБОТКА НАКАЗНИМ ГЕТЬМАНОМ УКРАЇНИ ГЕТЬМАНЩИНИ

…В часи де управління, що є між гетьманством.
Радячим трудолюбно малороським панством,
Либонь за головного полковника, пана
Чернігівського в славі Полуботка Павла…

військовий канцелярист Павло Ладинський,
переклад зі староукраїнської Валерія Шевчука

1862 р. Портрет наказного гетьмана Павла Полуботка.
ЦДІАК України, ф. 2168, оп. 2, спр. 75, арк. 2

4 (15 – за новим стилем) липня 1722 р. козацька старшина в столиці України Гетьманщини, місті Глухові, обрала наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка.

1722 р. був нелегким для України. Старий гетьман Іван Скоропадський помер у липні того року. Перед смертю він їздив на урочисті церемонії до Москви, де водночас зі святкуванням перемоги у війні зі Швецією 1700–1721 рр., Московія була проголошена Російською імперією, а її правитель – московський цар Петро І – імператором. Того ж року був виданий указ про заснування Малоросійської колегії – органу імперської адміністрації, який мав би підмінити собою гетьмана, перебравши його функції. За задумом Петра І заснування Колегії мало би ліквідувати автономію козацької держави, що дозволило б імперії максимально ефективно використовувати людські й економічні ресурси українських територій для продовження своїх загарбницьких воєн.

Козацька еліта – генеральна та полкова старшина – прагнули чинити опір діям Петра І з урізання традиційних козацьких "прав і вольностей", адже така активність імперії шкодила і їхнім персональним інтересам, і інтересам України. Саме Павло Полуботок, обраний наказним гетьманом, мав би стати представником старшини у стосунках із Санкт Петербургом, не даючи остаточно позбавити Гетьманщину суб’єктності.

1714 р. Відтиск печатки чернігівського полковника Павла Полуботка.
ЦДІАК України, ф. 152, оп. 1, спр. 22, арк. 1

Незважаючи на спроби впровадження правління Малоросійської колегії "наказний гетьман з старшиною генеральною" – саме таку "колективну" титулатуру ми зустрічаємо в тогочасних універсалах – зберігають за собою владу. Представлені на виставці документи свідчать, що козацька верхівка і надалі залишає за собою право розпоряджатися питаннями надання економічних привілеїв різним урядникам та навіть організовує направлення козаків у військові походи Петра І та на інші роботи, на яких імперія прагне максимально експлуатувати українців – як от будівництво укріплень і сумнозвісне прокладення каналів. При цьому Павло Полуботок все ж активно вступається за права козацького стану, звертаючись зі скаргами до Петра І, обмежуючи направлення козаків на російські воєнні авантюри, саботуючи передачу гетьманських повноважень до Колегії.

Опір старшини привернув увагу Петра І. В середині 1723 р. основних представників козацької еліти і самого Павло Полуботка через скарги Малоросійської колегії було викликано до Санкт Петербурга для проведення розслідування. Навздогін ним були відправлені Коломацькі чолобитні, у яких козацька старшина попрохала царя дотримуватися прав козацтва та дозволити обрати повноправного гетьмана. Однак навіть такий, витриманий у вірнопідданському тоні, маніфест української автономії викликав лють Петра І. На старшину очікували традиційні російські методи ведення слідства – обшуки, арешти, допити та катування, від яких зрештою наприкінці 1724 р. помер і сам Павло Полуботок.

Перебування українських в’язнів під російським слідством апокрифічно описані в знаменитій "Історії русів". В уста наказного гетьмана Павла Полуботка автор чи автори вкладають промови, у яких він звинувачує російський деспотизм у порушенні прав українців.

Приклад відстоювання своїх "прав і вольностей", показаний наказним гетьманом Павлом Полуботком у 1722–1724 рр., надихатиме наступні покоління українців. Його образ за посередництвом "Історії русів" з’явиться і в поемі "Сон" Тараса Шевченка, і навіть фігуруватиме в легендах про "золото Полуботка" другої половини ХХ ст., які, хоч і в доволі фантазійній формі, але все ж свідчитимуть про прагнення українців жити у власній сильній незалежній державі вільній від московського гніту.

Євген Дубовінський
головний спеціаліст відділу давніх актів
Центрального державного історичного архіву України, м. Київ


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Часті питання         Контактна інформація

Copyright © 2022 - ЦДІАК України
Всі права застережені