Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Період другої половини XVII ст. козацькі літописці характеризували як період “нещасливих тогобічних українських подій з безперервним воєнним вогнем, а до того – з чварами, незгодами, війнами, кровопролиттями і з крайньою руїною” (Самійло Величко), а народ склав приказку: “від Богдана [Хмельницького] до Івана [Мазепи] не було у нас гетьмана”. “Руїна” – один з найважчих періодів в історії України, під час якої відбувся розпад нещодавно сформованої козацької держави, розпочався занепад і кроваві суперечки за булаву – залишила по собі сумні спогади в національній пам’яті та гіркий присмак в історіографії. Історичні персоналії Руїни і дотепер немовби оповиті смутком того часу і залишаються малозгадуваними. Одним з них є гетьман Лівобережної України з грудня 1668 по березень 1672 року Дем’ян Ігнатович Многогрішний (1621 – після 1701). Єдиним, на відміну від решти українських гетьманів, які походили з елітних станів (зі шляхти або козацької старшини), вибився з “мужиків” – був сином посполитого з-під м. Короп. Козацька служба Дем’яна Ігнатовича припала на часи Національної революції 1648–1676 років. У 1665 році Дем’яна Ігнатовича було призначено чернігівським полковником; після провалу антимосковського повстання гетьмана Івана Брюховецького він перейшов на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка та отримав посаду генерального осавула. Восени 1668 року, виконуючи обов’язки наказного гетьмана за відсутності Дорошенка і в умовах широкомасштабного наступу московських військ, Многогрішний був вимушений розпочати переговори з московським урядом, під час яких твердо обстоював права України, зокрема територіальні.

На Глухівській раді, що відбулася впродовж 3–6 березня (13–16 березня за новим стилем) 1669 року, Дем’яна Ігнатовича було обрано гетьманом Лівобережної України та укладено новий договір з московською владою – Глухівські статті, які скасовували Московські статті гетьмана Івана Брюховецького 1665 року і були певною мірою поверненням до положень статей гетьмана Богдана Хмельницького в редакції 1659 року. Згідно з Глухівськими статтями передбачалося повернення Україні її автономного статусу, надання військової допомоги, зменшення кількості воєвод в українських містах та обмеження їхньої влади суто військовими справами (російські залоги з воєводами залишилися лише в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі), створення найманого війська та багато іншого. На жаль, пункти цієї угоди не було реалізовано в повній мірі – московський уряд не лише не поспішав виконувати свої обіцянки, але й чинив усілякі перешкоди. Через це багато чого не було виконано: не надано військової допомоги, не звільнено з в’язниць українських полонених, не повернено гармати і церковні речі, не допущено українську старшину на перемовини з представниками Речі Посполитої у справах, які безпосередньо стосувалися українських земель.

На посаді гетьмана Дем’ян Ігнатович вживав заходів до зміцнення й розширення гетьманської влади: від посилення свого впливу на Запорозькій Січі та надання допомоги православній церкві, до спроб включення до складу Гетьманщини земель за р. Сож та формування власної прогетьманської партії з оточуючих родичів і соратників. Такий авторитарний стиль правління та зосередження влади в руках вузького кола наближених до гетьмана осіб призвело до невдоволення козацької старшини, яка, спираючись на підтримку представників московського уряду, скинула Дем’яна Ігнатовича з гетьманства, сфабрикувавши звинувачення у зраді. У середині березня 1672 року його було заарештовано і через Конотоп і Путивль відправлено до Москви, куди згодом доправили його родину та брата, чернігівського полковника і наказного гетьмана Василя. Після тортур обох братів Многогрішних засудили до страти, але в останню мить її замінили на заслання до Сибіру, де разом із родинами вони мешкали до кінця свого життя. Після звільнення з ув’язнення Дем’ян Ігнатович, разом зі старшим сином Петром (який загинув в 1691 році), довгий час перебував на військовій службі в Селенгинську і, згідно з деякими джерелами, був записаний до категорії “дітей боярських” і певний час мав посаду “седока” (фактично воєводи) Селенгинського острогу. Наприкінці життя в 1696 р. колишній гетьман прийняв чернечий постриг; остання згадка про нього відноситься до 1701 року. Після смерті його було поховано на кладовищі біля Спаського собору в Селенгинську.

* * *

На виставці представлено документи з фондів ЦДІАК України, зокрема універсали гетьмана Дем'яна Ігнатовича, які надають або підтверджують права монастирів, міст, представників козацької старшини та міської адміністрації на земельні володіння, звільнення від податків тощо. Обрання Дем'яна Ігнатовича гетьманом проілюстровано текстом Глухівських статей, копію якого було зроблено наприкінці XVII – на початку XVIII ст., а також описанням цієї події в літописаннях того часу – у творі бунчукового товариша Петра Симоновського “Краткое описание малороссийского казацкого народа с начала происхождения его …”, укладеному в 1765 р. та в “Истории Малой России” архієпископа Мстиславського, Могилівського та Оршанського Георгія Кониського.

Виставку підготувала
начальник відділу давніх актів
О. Б. Вовк