950 років «Дому Божої Матері» у Києво-Печерській лаврі

1719 р. – Велика Печерська церква на плані м. Києва і його околиць. Фрагмент.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2заг., спр. 630, арк. 1.

Один з найдавніших храмів України, собор на честь Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври, за першими згадками – «Дім Божої Матері», «церква Богородична», «Велика Печерська церква», був закладений у 1073 р. Давність храму та його значення для історичної пам’яті народу привертали увагу багатьох дослідників, але розмаїття тем і контекстів, пов’язаних з ним, залишає великий простір для розвитку, переосмислення вже опрацьованого матеріалу, а загальний обсяг джерел – сподівання на відкриття.

Велика Печерська церква. Фото кінця ХІХ ст.
З колекції НЗКПЛ. КПЛ-Ф-2874.

Презентуємо присвячену 950-річчю Успенського собору спільну онлайн-виставку Центрального державного історичного архіву України, м. Київ і Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», побудовану за хронологічно-тематичним принципом на введених у науковий обіг і неопублікованих матеріалах з фондів архіва (ф. 128, Києво-Печерська Свято-Успенська лавра, ф. 1396, Церковно-історичне та археологічне товариство при Київській духовній академії) і колекції заповідника. Фрагменти монументального живопису Успенського собору ХVIII cт. візуалізують фотознімки і негативи з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Документи ЦДІАК України висвітлюють різноманітні аспекти побутування пам’ятки української давнини від 1704 р. до 1920-х рр., що визначило хронологічні рамки виставки. Зшивки старих паперів включають також інтерпретації минулих подій і копії більш давніх документів.

Значний обсяг джерел з історії Успенського собору ХVIII – поч. XX ст. у збірці ЦДІАК України розгортає перед нами картину взаємовідносин Церкви і держави в російсько-імперський період. Складає певну проблему виокремлення та аналіз питань, що тоді виносили «за дужки», а тепер є найбільш актуальними в ракурсі досліджень історії України. У фокусі уваги наразі були документи, які так чи інакше свідчать про ступінь пошкодження собору через пожежу в Києво-Печерській лаврі 1718 р. та інші трагічні події, вплив суспільно-політичної атмосфери на ставлення до пам’яток української минувшини, оздоблення храму, стан ризниці у ХVIII ст., імена майстрів і благодійників. Два століття історії Успенського собору, що фрагментарно відбито в документах ЦДІАК України умовно поділено на періоди: 1704–1833 рр. (від перших свідчень про допожежні замовлення для храму, поновлення Великої Печерської церкви після 1718 р. до початку викорінення української складової в її оздобленні); 1834–1920 рр. (приведення інтер’єру Успенського собору у відповідність до запитів самодержавної влади; верхня межа – пошкодження храму внаслідок військових дій за часів національно-визвольних змагань 1917–1922 рр.).

Найменше маємо автентичних джерел у музейних фондах й архівах України щодо побутування пам’ятки до-імперських часів. Загалом, велика пожежа 1718 р. дозволила «списати» чимало незручних для московської влади сторінок історії Києво-Печерського монастиря. Її наслідки породили в середовищі сучасних істориків контраверсійні теорії щодо невипадковості трагедії 1718 р., які поки що не мають переконливої доказової бази. Разом із цим, документи зафіксували не «вщент знищену» полум’ям Лавру, як то бува гіперболізують. План м. Києва 1719 р. презентує семибанний бароковий храм у довершеній формі, якої він набув за часів гетьмана Івана Мазепи.

Архімандрити Києво-Печерського монастиря і київські митрополити. Зліва направо: Йоасаф Кроковський, Мелетій Вуяхевич, Варлаам Ясинський, Інокентій Гізель, Йосиф Тризна, Петро Могила, Захарія Копистинський. Фрагмент монументальних розписів ХVIII ст. Фото кінця ХІХ ст.
З колекції НЗКПЛ. КПЛ-Н-5704.

Архімандрити Києво-Печерського монастиря і київські митрополити.
Зліва направо: Йоасаф Кроковський, Мелетій Вуяхевич,
Варлаам Ясинський, Інокентій Гізель, Йосиф Тризна,
Петро Могила, Захарія Копистинський.
Фрагмент монументальних розписів ХVIII ст. Фото кінця ХІХ ст.
З колекції НЗКПЛ. КПЛ-Н-5704

Найраніші з представлених документів можна віднести до унікальних: по-перше, таких збереглося одиниці; по-друге, в них згадано події, так чи інакше пов’язані з гетьмануванням Івана Мазепи, віддзеркалено звичні для Києво-Печерської лаври зв’язки з польськими містами, що через цензуру в історіографії російсько-імперської доби майже не відбито (Док. № 1). Тематично близькі документи післяпожежного періоду містять свідчення про добробут мешканців лаврської частини Печерського містечка, їхні поїздки до польських міст (Гданська, Вроцлава, Шльонська) до розбудови фортеці внаслідок мілітарних планів Петра І. Є свідчення про пожертви на відновлення храму після пожежі 1718 р. гетьманом Іваном Скоропадським і козацькою старшиною (Док. № 3).

До першого періоду відносимо текстову копію документа, виявленого у 1913 р. професором Київської духовної академії Ф. Титовим – про поховання у Великій церкві Печерській митрополита Варлаама Ясинського (†1707) і архімандрита Іларіона (†1709) (Док. № 4).

Портрет гетьманів Б. Хмельницького та І. Скоропадського. Копія ХІХ ст. з фрагменту монументальних розписів Успенського собору Києво-Печерської лаври кінця ХVII(?)–ХVIII ст. Художник невідомий. Полотно, олія, 205,0×144,5 см.
З колекції Національного заповідника “Хортиця”. 1022/Ж-9; КПЛ-ТЗ-4179.

Портрет гетьманів Б. Хмельницького та І. Скоропадського.
Копія ХІХ ст. з фрагменту монументальних розписів Успенського собору
Києво-Печерської лаври кінця ХVII(?)–ХVIII ст.
Художник невідомий. Полотно, олія, 205,0×144,5 см.
З колекції Національного заповідника “Хортиця”.
1022/Ж-9; КПЛ-ТЗ-4179.

Значну цінність для науково-дослідної роботи мають найстаріші в фонді ЦДІАК України інвентарні описи ризниці Великої Печерської церкви. Тут привертають увагу вклади гетьманів Війська Запорізького, козацької старшини та київського чернецтва (Док. №№ 5, 6, 7, 8). Цікаво відмітити певну рівнозначність для ченців речей від вкладників з різних соціальних прошарків. За визнаної доцільності у переробку, як лом, могли відправити як дрібні срібні привіски до ікон, гробниць, так і коштовні шати, царські дари (Док. № 9).

Другий період історії храму за російсько-імперської доби відкриває документ 1833–1835 рр. у якому засвідчено наявність у галереї благодійників Успенського собору портретів гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Скоропадського (Док. № 10). Згідно з наказом Св. Синоду 1832 р. портретні зображення мали бути прибрані з інтер’єрів храму, однак деякі з них залишились до кін. ХІХ ст.. Щодо фотофіксації образу Івана Мазепи залишилися дуже непевні дані, але двоїця «Богдан Хмельницький та Іван Скоропадський» достатньо відома фахівцям, і знов представлена широкому загалу завдяки побудованій у приміщенні колишньої ризниці Успенського собору виставки «…Бо ми браття козацького роду». Тут можна побачити копію ХІХ ст. образів гетьманів з Успенського собору. Під час реорганізації музейних установ 1940 р. цей портрет надійшов з Музею ім. Любомирських у Львові до «збірного пункту» колишнього Музею ім. короля Яна ІІІ, який став складовою новоутвореного тоді Львівського історичного музею (ЛІМ). У 1971 р. ЛІМ передав картину Національному заповіднику «Хортиця», звідки у жовтні 2023 р. вона поступила на тимчасове збереження до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Наприкінці ХІХ ст. у Великій лаврській церкві було остаточно знищено стінопис з портретною галереєю визначних діячів української історії. На догоду тодішньому керівництву Лаври комісія Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії надала обґрунтування їхньої «малоцінності» (Док. № 11), що спричинило неймовірне обурення прихильників української старовини. Звучали аргументи на користь того, що стінопис Успенського собору не був повністю втрачений у 1718 р., а частково увійшов до післяпожежних розписів, що останні сюжетно повторювали попередні. Тоді ще залишалась можливість розкрити хоча б фрагменти прихованого пізнішими шарами старого живопису. Переконливим доказом наявності в стінопису допожежних розписів є зафіксований у документі 1833 р. портрет гетьмана Івана Мазепи, який не міг з’явитися в програмі оздоблення храму у 1720-х рр. (Док. № 10, арк. 6).

Відтворений надгробний пам’ятник князю К. І. Острозькому.
Скульптори Олесь Сидорук і Борис Крилов. 2021 р.

У вересні 2021 р. в Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» відкрито лапідарій, де можна побачити окремі надгробки зі знищеного протягом ХХ ст. Успенського цвинтаря.

Металева модель ХVII ст. старого іконостасу Успенського собору. Фото кінця ХІХ ст. З колекції НЗКПЛ. КПЛ-Ф-5828.

Металева модель ХVII ст. старого іконостасу Успенського собору.
Фото кінця ХІХ ст. З колекції НЗКПЛ. КПЛ-Ф-5828.

Продовження досліджень часто понівечених некрополістичних пам’яток відкриває призабуті, а то й навмисно приховані імена духовної і світської еліти української минувшини часів Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Показовою є історія ренесансного надгробку князя Костянтина Івановича Острозького (†1530), який було встановлено в Успенському соборі 1579 р. його сином, Василем-Костянтином. Церковна влада у ХІХ – на початку ХХ ст. намагалася всіляко його приховати (Док. № 16). Акцент робили на стилістичній невідповідності пам’ятника уявленням ХІХ ст. про православний храм. Втім, навряд чи освічені представники влади не враховували героїчну біографію цього видатного полководця, Великого гетьмана Литовського і його блискучу перемогу під Оршею 1514 р. над чисельно переважаючим московським військом. Першу чергу відновленого пам’ятника К. І. Острозькому, виконану скульпторами О. Сидоруком і Б. Криловим, встановлено у нартексі Успенського собору в серпні 2021 р. У Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» з травня 2017 р. діє виставка – «Князі Острозькі: європейський вимір української історії» .

Таким чином, документи, збережені у ЦДІАК України, і музейні фонди Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» дозволяють частково реконструювати втрачену ще до знищення в 1941 р. Великої лаврської церкви джерельну базу, що відображає різні аспекти історії нашої держави і складає національну спадщину народу. У цьому контексті достатньо показова історія зі скарбом, виявленим на хорах Успенського собору в 1898 р., який було викуплено імператорським Ермітажем (м. Санкт-Петербург) з обґрунтуванням нагальної потреби Києво-Печерського монастиря в грошах для проведення реконструкції й оздоблення Успенського собору (в т.ч. виконання нових монументальних розписів в академічній манері). У справі є цінні свідчення про стан монастирської скарбниці в 1731 р. й окремі цільові витрати, про давні глеки й «ценину», що були передані до київського Церковно-археологічного музею (Док. №№ 12, 13).

Руїни Успенського собору Києво-Печерської лаври після вибуху 3 листопада 1941 р. Фото 1940-х рр.
З колекції НЗКПЛ. КПЛ-Н-3841.

Руїни Успенського собору Києво-Печерської лаври після вибуху
3 листопада 1941 р. Фото 1940-х рр.
З колекції НЗКПЛ. КПЛ-Н-3841.

Успенський собор Києво-Печерської лаври після відбудови 1998–2000 рр.

Успенський собор Києво-Печерської лаври
після відбудови 1998–2000 рр.

Наразі потребують упорядкування й нового аналізу для заповнення лакун і подолання плутанини щодо цього питання в історіографії документальні свідчення про заміну головного іконостасу Великої Печерської церкви" (Док. № 2, арк. 29; док. №№ 14 і 15). В контексті представленого на виставці матеріалу є важливі свідчення про долю металевої моделі (XVII ст.) першого іконостаса собору, відомого за джерелами. Його появу пов’язують з іменем князя К .І. Острозького.

Завершує тематичну добірку діловодний документ – машинопис 1920 р., який надає опис руйнувань, що зазнав храм від обстрілів за часів національних визвольних змагань (Док. № 17).

* * *

Доля Великої Печерської церкви символічно віддзеркалює долю України. Вже за часів Незалежності, у 1998–2000 рр. храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці було відбудовано із включенням вцілілих елементів архітектури ХІ–ХVIII cт. Його документальний літопис дозволяє укріплювати науковий фундамент історії України, чому має прислужитися й пропонована увазі науковців, краєзнавців та широкого кола зацікавлених осіб ця онлайн-виставка.

Виставку підготували:
Ольга Крайня, кандидат історичних наук, провідна наукова співробітниця
(Національний заповідник “Києво-Печерська лавра”),
Ольга Вовк, начальник відділу давніх актів
(Центральний державний історичний архів України, м. Київ)

1704–1717 рр. – Справа про виготовлення у Велику Печерську церкву срібних лампад і оздоблення престолу та раки прп. Феодосія Печерського.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1заг., спр. 3, арк. 1, 11-14зв. (лист «do Pana Bergiera z Wrocławia” – початок документу – арк. 14-14зв., закінчення – арк. 13), 17-19, 22.

1719–1740 рр. – Справа про спорудження іконостаса для Великої Печерської церкви.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1заг., спр. 6, арк. 2–3, 5, 7, 11, 12, 18, 20, 23, 26, 27–29

1721–1731 рр.– Справа про відновлення Великої Печерської церкви і монастиря після пожежі 1718 року.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1заг., спр. 5, арк. 1–3, 7, 8 і зв., 30, 31. 32–33зв., 36–37, 42–43, 46, 51–53 зв., 60–61, 70 і зв., 72 і зв., 85, 92, 96 і зв., 129.

1721–1731 рр.– Справа про відновлення Великої Печерської церкви і монастиря після пожежі 1718 року.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1заг., спр. 5, арк. 1–3, 7, 8 і зв., 30, 31, 32–33зв., 36–37, 42–43, 46, 51–53 зв., 60–61, 70 і зв., 72 і зв., 85, 92, 96 і зв., 129.

1913 р., грудня 16 – Заява в Духовний собор Києво-Печерського монастиря протоієрея Ф[едора] Титова про виявлений ним в лаврській бібліотеці запис щодо поховань у Стефаніївському приділі Великої Печерської церкви митрополита Київського, Галицького і всія Росії Малия Варлаама Ясинського (†1707) і архімандрита Іларіона (†1709).
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2заг., спр. 459, арк. 1-2зв.

1913 р., грудня 16 – Заява в Духовний собор Києво-Печерського монастиря протоієрея Ф[едора] Титова
про виявлений ним в лаврській бібліотеці запис щодо поховань у Стефаніївському приділі Великої Печерської церкви
митрополита Київського, Галицького і всія Росії Малия Варлаама Ясинського (†1707) і архімандрита Іларіона (†1709).
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2заг., спр. 459, арк. 1-2зв.

1751 р. – Старий опис різних речей Великої Печерської церкви.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1заг., спр. 107, арк. 1–8.

1763 р. – Інвентарний опис ризниці Великої Печерської церкви.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2заг., спр. 8, арк. 1–13 зв.

1787 р. – Короткі відомості про коштовні речі в ризниці Києво-Печерської лаври.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2заг., спр. 345, арк. 1–23.

1789 р. – Додатковий інвентарний опис Великої Печерської церкви.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 19, арк. 1–38.

1785 р. – Справа про огляд та опечатування привісів до чудотворної ікони.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1заг., спр. 783, арк. 1, 1а, 4-7.

1833–1835 рр. – Справа про неприпустимість у церквах ніяких зображень і портретів, окрім святих ікон.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1заг., спр. 1824, арк. 1, 2-3, 4-7зв.

1886 р., червень 17 – Висновки комісії Київського Церковно-археологічного товариства щодо цінності стінопису Великої Печерської церкви за протоколом засідання.
ЦДІАК України, ф. 1396, оп. 1заг., спр. 33, арк. 3-10.

1898 р., листопад 27 – Про виявлені у колишньому приділі прп. Антонія на хорах Великої Печерської церкви монетного скарбу.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1заг., спр. 2990, арк. 3-6, 9-11зв., 12, 13, 17-17зв., 20-21зв., 23-24зв., 26-27зв., 30.

1898–1899 рр. – Повідомлення і рішення членів Київського Церковно-археологічного товариства щодо монетного скарбу, виявленого на хорах Великої Печерської церкви.
ЦДІАК України, ф. 1396, оп. 1 заг., спр. 68, арк. 18, 20зв.-21зв., 55, 57зв.-58зв.

1894-1901рр. – Документи щодо проєктів нового головного іконостаса з мармуру і срібла у Великій Печерській церкві.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 благ., спр. 3331, арк. 1–5зв., 9–9зв., 32–35 зв., 130–132 зв., 160, 162, 163, 167, 169, 171, 174, 181 і зв., 182 і зв., 194–196 зв., 222 і зв.

1911 р. – Справа Духовного собора Києво-Печерської лаври про спорудження в Великій Печерській церкві головного іконостаса за старим зразком із липового дерева.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 благ., спр. 3365, арк. 1–3.

1910, 1920 рр. – Листування з московським Синодом та іншими установами про відкриття прихованого іконостасом пам’ятника князя К.І. Острозького.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 419, арк. 13–18,21–23.