Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Друкарня Києво-Печерської лаври - найдавніший центр книгодрукування в Україні в XVI – XVIII ст. Безперервно проіснувала впродовж трохсот років і була провідним церковно-просвітницьким центром на українських землях. Заснована у 1615 р. архімандритом Єлисеєм (Плетенецьким), який купив друкарню Балабанів, зібрав освічених людей, що знали друкарську справу, а для потреб друкарні заснував у володінні монастиря в м. Радомишль папірню. Протягом перших ста років існування друкарня була під управлінням і опікою печерських архімандритів. Книги друкувалися не лише церковнослов’янською, але й іншими мовами – грецькою, латиною, польською. Книги, що видавалися у Лаврі, супроводжувалися передмовами, післясловом та різними зауваженнями в текстах. Особливо варто відзначити для XVII ст. різні присвяти духовним і світським особам того часу. Першим друком стало Євангеліє (1616). Видавалися Євангеліє, Псалтирі, Часослови, Служебники, Октоїхи, Тріоді, Четьї мінеї та ін. Вперше видруковано в перекладі з грецької церковнослов’янською мовою такі фундаментальні богословські праці, як “Бесіди Іоанна Златоуста на 14 послань Св. Апостола Павла” (1623) та “Бесіди Іоанна Златоуста на Діяння Св. Апостолів” (1624). Одночасно друкувалися панегірики, першим був панегірик О. Митури, присвячений архімандриту Єлисею (1618), вірші літератора та полеміста, ректора Київської братської школи Касіяна (Саковича), полемічні твори, проповіді видатних полемістів — представників київського вищого духовенства Захарія (Копистенського), Петра (Могили), Лазара (Барановича), Іоаникія (Ґалятовського), Інокентія (Ґізеля), Антонія (Радивиловського), Стефана (Яворського), Феофана (Прокоповича) та ін. Серед навчальної літератури — “Лексикон” Памва (Беринди; 1627), букварі, “Синопсис” (1674). У 30-х рр. XVII ст. розпочалося друкування латинською та польською мовами. З діяльністю друкарні пов’язаний розвиток таких жанрів, як присвяти, геральдичний вірш, тощо, що супроводжували майже кожне видання. Частина текстів у церковнослужебних книгах, а також вірші, присвяти, передмови та післямови друкувалися книжною українською мовою. Для києво-печерських друків характерний високий поліграфічний рівень. Вони мали текстові і титульні ілюстрації, містили портрети, батальні сцени, герби меценатів, прикрашалися різноманітними заставками, кінцівками, ініціальними літерами з характерним рослинним і тваринним орнаментом. Застосовувався двоколірний друк та різноманітні шрифти. Серед художників-граверів вирізнялися Памво (Беринда), Тимофій Петрович, Ілля (автор понад 500 ілюстрацій до Біблії, яка так і не була видана), Прокопій, Іван Щирський, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Никодим Зубрицький та ін. До кращих ілюстрованих видань належать Анфологіон (1619), Тріодіон (1631), Євангеліє учительне (1637), Требник Петра Могили (1646), Патерик Києво-Печерський (1661). Друкарня також видавала окремі граверні відбитки. У книжковій графіці, як і у літературі, простежується становлення і розвиток нового художнього стилю — бароко. Високим художнім рівнем відзначалися й оправи київських друків.

Велика пожежа 1718 р. знищила майно друкарні. Водночас розпочалися заходи російського уряду щодо обмеження самостійності українського друку загалом. 9 жовтня 1720 р. вийшов указ царя Петра І про викорінення люторської єресі у Печерській та Чернігівській друкарнях та уніфікацію мови книг з російськими: “великоросийскими печатми даби никакой разни и особого наречия во оных не было”. Вже 22 грудня 1720 р. Петро І наказував гетьману Івану Скоропадському забезпечити цензурування книжок, що готувалися до друку в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях. І вже у червні 1721 р. гетьман надіслав архімандриту Києво-Печерської лаври лист з царським указом про перевірку відповідності видань друкарні лаври державним вимогам.

Після цього у друкарні почали випускати лише церковнослужебну літературу, звіривши її попередньо з синодальними виданнями, кількість дозволених до друку видань значно зменшилася. Не маючи змоги розширити репертуар за рахунок світської літератури, видавці значну увагу звертали на художнє оформлення та удосконалення поліграфічної техніки. Особливо вирізняються мистецьким оздобленням та друком Апостол (1722), Псалтир (1728), Часослов (1751) тощо. З друкарнею пов’язана діяльність таких відомих граверів, як Григорій Левицький, Аверкій Козачківський.

З 1786 р. по 1918 р. Києво-Печерська друкарня перебувала під наглядом Святішого Синоду та під управлінням київських митрополитів, розширювала свою діяльність шляхом друку книг цивільним шрифтом російською та іноземними мовами. У ХІХ ст. друкарня стала організованим і прибутковим підприємством, видавала церковнослужебну та богословську літературу, букварі, житія, повчання, календарі, обслуговувала Київську духовну академію, друкувала “Воскресные чтения”, “Труды Киевской духовной академии”, окремі граверні відбитки – ікони Печерської Божої Матері, Св. Варвари Великомучениці, види Києво-Печерської лаври, київських монастирів.

Документи до історії Києво-Печерської друкарні у ЦДІАК України зберігаються переважно у ф. 128, Києво-Печерська лавра, а також в інших фондах. Це – розпорядчі акти вищих органів державної і церковної влади (царські грамоти, укази Сенату і Синоду), що регламентують видавничу діяльність, матеріали про організацію виробництва, обставини друку окремих видань, способи їх розповсюдження; реєстри, каталоги видань та інші форми обліку, списки працівників тощо.

На виставці, приуроченій до 400-річчя заснування друкарні Києво-Печерської лаври, представлено ряд яскравих документів, що розкривають її історію, а також копії гравюр з видань друкарні, що зберігаються у фондах ЦДІАК України.

О. С. Кузьмук,
звідувач сектора довідкового апарату
відділу довідкового апарату
та обліку документів

Г. В. Путова,
начальник відділу довідкового апарату
та обліку документів

на початок