Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

ГУСЛИСТИЙ Костянтин Григорович (01.10.1902, м. Олександрівськ Катеринославської губ., нині м. Запоріжжя – 21.02.1973, Київ) – історик, етнограф, джерелознавець, археограф, архівіст. Із сім’ї робітників. Навчався в педагогічній школі. Закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти. Працював старшим науковим співробітником Харківського НДІ історії української культури, вченим секретарем та в. о. директора цього ж інституту; науковим співробітником ВУАМЛІН; науковим співробітником та завідувачем відділу історії феодалізму Інституту історії АН УРСР.
З 1944 р. по 1945 р. обіймав посаду директора, у листопаді 1945 р. – вересні 1949 р. – старшого наукового співробітника, начальника відділу науково-довідкової літератури ЦДІА УРСР.
К. Г. Гуслистий викладав у вищих навчальних закладах м. Києва, у період з 1954 р. до 1971 р. працював заступником директора з наукової роботи та завідувачем відділу етнографії в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Був членом президії і заступником голови республіканського правління Українського товариства охорони пам’яток історії й культури, редколегії УРЕ, “Історії українського мистецтва”, “Історії міст і сіл УРСР: Київська область” тощо. Доктор історичних наук. Мав урядові нагороди.
Відомий археограф: розробляв методи і засоби підготовки публікації писемних історичних джерел, їх джерелознавчого аналізу, займався публікацією історичних документів. Брав участь в упорядкуванні архівних матеріалів ЦДІА УРСР у м. Києві, підготовці путівника архіву.

СТРЕЛЬСЬКИЙ В’ячеслав Ілліч (28.09.1910, м. Курськ – 11.08.1983, м. Київ) – вчений-історик, дослідник і організатор архівної справи, джерелознавець, краєзнавець, археограф. Народився в сім’ї відомого на той час в м. Курськ журналіста і громадського діяча. Закінчив Московський державний історико-архівний інститут. Доктор історичних наук, професор.

Працював учителем, бібліотекарем, науковим співробітником Чеченського НДІ краєзнавства. Протягом 1935-1941 рр. був старшим науковим співробітником і директором Державного архіву Миколаївської області. Одночасно очолював кафедру історії Миколаївського педагогічного інституту.

З перших днів війни займався евакуацією архівних фондів, пам’яток культури. У 1942-1944 рр. працював старшим науковим співробітником Державного архіву Омської області, заступником начальника архівного відділу УНКВС по Омській області.

У лютому 1944 р. В. І. Стрельського було призначено начальником науково-методичного відділу Управління держархівів УРСР.

У 1944-1947 роках обіймав посаду директора ЦДІА УРСР у м. Києві. Брав участь у підготовці до видання збірників документів, був упорядником путівника по архіву.

З 1945 по 1982 рр. очолював кафедру архівознавства та спеціальних історичних дисциплін Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

В. І. Стрельський є автором близько 300 друкованих праць з історії України та інших народів колишньої Російської імперії та СРСР, проблем джерелознавства, теорії і практики архівної справи, геральдики, сфрагістики, археографії, хронології та інших спеціальних історичних дисциплін. Найголовнішим напрямком науково-дослідницької його діяльності була розробка проблем теоретичного і конкретного джерелознавства. У цій галузі він був визнаний одним з провідних фахівців в Україні і СРСР.

Був одним із організаторів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, членом редколегії, заступником головного редактора журналу “Пам’ятники України”, заступником голови Археографічної комісії АН УРСР, членом Вченої ради Держбуду УРСР з охорони пам’яток архітектури, бюро Археографічної комісії АН СРСР, редколегії журналу “Архіви України”.

ОЛІЙНИК Іван Павлович (08.08.1912, с. Зозів, Липовецького пов. Київської губ. – ?) – історик-архівіст. Із селян. Закінчив Вінницький педагогічний інститут за фахом викладач історії, науковий працівник архівних установ (1932). Закінчив аспірантуру Центрального архівного управління УРСР (1936).

У 1932-1941 роках працював в архівних установах УРСР - Вінницькому обласному державному архіві, Харківському обласному архівному управлінні, Львівському та Харківському архівних відділах УНКВД.

З 1941 по 1943 роки був директором Центрального історичного архіву УРСР під час його евакуації до м. Златоуст.

У 1943-1947 роках працював в Архівному управлінні МВС УРСР, був відряджений до Чехословаччини для повернення архівних документів, вивезених нацистами.

У період 1947–1954 рр. працював директором ЦДІА УРСР у м. Києві.

Нагороджений медалями: "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.", "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.", "За бездоганну службу" 1 та 2 ступенів, ювілейними медалями.

ШЕЛУДЧЕНКО Віктор Іванович (31.08.1913, Нелепівський рудник Щербинівської вол. Костянтинівського пов. Катеринославської губ. – ?) – історик-архівіст. З робітників. Закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

З червня 1940 р. – старший науковий співробітник архівного відділу НКВС УРСР, з вересня 1946 р. – начальник науково-видавничого відділу Архівного управління МВС УРСР.

У 1950–1953 рр. навчався в аспірантурі ЦДІА УРСР у м. Києві. Протягом 1954–1958 рр. обіймав посаду начальника ЦДІА УРСР у м. Києві.

Був одним з організаторів науково-видавничої діяльності державних архівів України; брав участь у підготовці до видання збірників документів, путівника ЦДІА УРСР та ін. Опублікував у науковій та періодичній пресі ряд статей з питань історії, археографії, огляди документів та рецензії на видані збірники.

Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденом Червоної Зірки та орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями: “За оборону Сталінграда”, “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”, ”За взяття Берліна”, “30 років Радянської Армії та Флоту”, “За бойові заслуги”.

ТЕСЛЕНКО Михайло Іванович (14.10.1911, м. Cлов’янськ – 12.03.1986, Київ) – відомий український та російський історик-архівіст. З робітників.

Закінчив історичний факультет Ленінградського державного університету. Працював асистентом у Дагестанському педагогічному інституті, а у 1945-1949 рр. – завідувачем відділу Дагестанського краєзнавчого музею. Очолював відділ таємних фондів та був заступником начальника Держархіву Жовтневої революції у м. Ленінграді; начальником Державного історичного архіву Ленінградської області, начальником Держархіву Жовтневої революції та соціалістичного будівництва у м. Ленінграді.

1955 р. Був зарахований на посаду старшого наукового співробітника ЦДІА УРСР у м. Києві. З 1956 р. працював помічником начальника Архівного управління МВС УРСР, начальником відділу використання документальних матеріалів.

З 1958 р. по 1965 р. обіймав посаду начальника ЦДІА УРСР у м. Києві.

1965 р. його було призначено на посаду заступника начальника Архівного управління МВС УРСР.

М. І. Тесленко творчо ставився до виконання урядових постанов щодо поліпшення архівної справи в УРСР, сприяв розвитку науково-методичної роботи в державних установах. Брав участь у підготовці збірників документів та путівників по архівам, здійснював наукове керівництво підготовкою довідника ЦДІА УРСР у м. Києві з історії державних установ країни. З 1958 р. був членом редакційної колегії інформаційного бюлетеня Архівного управління при Раді Міністрів УРСР. Як представник України брав участь у роботі міжнародних конференцій та засідань “Круглого столу архівів”.

Учасник фінської та Великої Вітчизняної війн. Нагороджений медалями: “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”, “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”.

КУЗЬМЕНКО Володимир Васильович(10.10.1926, с. Блідча, нині Іванківського р-ну Київської обл. – 25.07.2001, Київ) – історик, архівіст. Із селянської родини. Закінчив з відзнакою історичне відділення історико-філософського факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

За розподілом був направлений на роботу до ЦДІА УРСР. Працював науковим, старшим науковим співробітником, начальником відділу.

У 1961–1965 рр. був начальником відділу Архівного управління при Раді Міністрів УРСР; у 1965–1982 рр. – директором ЦДАЖР УРСР; 1982–1990 рр. – заступником начальника Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР.

В. В. Кузьменко зробив вагомий внесок у справу збирання, збереження і всебічного використання архівних документів НАФ України. Був автором багатьох наукових статей, опублікованих у багатотомних виданнях УРЕ, “Історії міст і сіл Української РСР”, “Українському історичному журналі”, “Архівах України”, “Прапор”. Брав участь у підготовці документальних збірників.

Ветеран Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня і 8 медалями. Заслужений працівник культури УРСР.

КРЯЧОК Микола Іванович (14.03.1930, с. Селище, нині Канівського р-ну Черкаської обл.) – історик-архівіст. Із селянської родини. Закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Спеціалізувався по кафедрі архівознавства.

Працював старшим науковим співробітником Київського міськдержархіву, співробітником Архівного управління при Раді Міністрів УРСР. У 1969–1970 рр. обіймав посаду заступника директора Центрального державного архіву Жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР.

З 1970 р. по 1977 р. – директор ЦДІА УРСР в м. Києві.

У 1977–1999 рр. очолював ЦДАМЛМ УРСР.

У 1970-х рр. за його ініціативою і участю ЦДІА УРСР у м. Києві включив до плану документальні видання, що згодом побачили світ: “Кирило-Мефодіївське товариство: У 8-ми т.” та “О. Ф. Кістяківський. Щоденник (1874–1885): У 2-х т.”.

Був членом редакційної колегії “Українського історичного журналу” та журналу “Архіви України”. Брав участь у підготовці до друку збірників документів і матеріалів, публікацій до історії архівної справи. Виступав з науковими повідомленнями на наукових читаннях та міжнародних конференціях.

Учасник Великої Вітчизняної війни. Заслужений працівник культури Української РСР, мав урядові нагороди.

ГІСЦОВА Любов Захарівна (07.09.1937, Баку) – історик-архівіст, палеограф, археограф. З робітників. Закінчила Московський державний історико-архівний інститут та аспірантуру Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Трудовий шлях на архівній ниві розпочала на посаді старшого архіваріуса ЦДАКФФД УРСР, згодом – діловод Архівного управління МВС УРСР (1955–1959).

З 1959 р. працювала в ЦДІА УРСР у м. Києві, обіймала посади старшого архіваріуса, наукового співробітника, старшого наукового співробітника, начальника відділу давніх актів, заступника директора архіву

У період 1977–1999 рр. – директор ЦДІА УРСР у м. Києві.

З 2003 р. працює старшим науковим співробітником Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.

За роки роботи в ЦДІА УРСР спрямовувала зусилля на забезпечення зберігання документів, розвиток довідкового апарату, комплектування документами профілю архіву і створення колекцій мікрофільмів з історії України XVI – поч. XX ст., організацію публікаторської та методичної роботи. Брала участь у розробленні історії державних установ XVI – початку XX ст., що діяли в Україні. Працюючи з документами XVI – поч. XX ст., оволоділа основами історичного аналізу, археографічного опрацювання, наукового описання, палеографічного дослідження, джерелознавчої та текстологічної критики тексту. Є автором понад 40 статей та підбірок документів, оглядів фондів, брала участь у підготовці до видання 16-ти збірників документів.

За її ініціативою та безпосередньою участю відновлено публікацію корпусного видання документів “Архів Коша Нової Запорозької Січі. 1734–1775”.

Заслужений працівник культури України, має урядові нагороди. У 2002 році з нагоди 150-річчя від дня заснування архіву нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.