_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: [email protected]


До 175-річчя із дня народження Богдана Івановича Ханенка

Визначний меценат і колекціонер художнього мистецтва Богдан Ханенко походив з видатної родини козацької старшини, найбільш відомим представником якої був гетьман Війська Запорізького Михайло Ханенко (1669–1674 рр.).

Народився Богдан Ханенко 23 січня 1849 р. в с. Лотаки Суразького повіту Чернігівської губернії. Його батько був почесним наглядачем Новгород-Сіверського повітового училища, а також активним учасником культурно-освітнього життя Сіверщини.

Навчався Богдан Ханенко в Московському університеті, після закінчення якого працював мировим суддею в Петербурзі. Він згадував, що вже з 1871 р. почав жваво цікавитися художнім мистецтвом, оскільки його судова дільниця розташовувалася поряд з відомим місцем торгівлі антикваріатом. Це дало йому можливість увійти до кола пошанувачів мистецтва і познайомитися з провідними художниками: Айвазовським, Куїнджі й ін. Пристрасть до колекціонування зберіглася на все життя.

Нові можливості віддатися вивченню мистецтва і його колекціонуванню відкрилися перед молодим суддею, коли він був направлений у 1876 р. до найбільш західного куточку, окупованого Російською імперією – Варшави, там його колекція значно розширилася.

У 32 роки Богдан Ханенко подає у відставку з державної служби і поринає у світ мистецтва, відвідує найбільш знані галереї Західної Європи, де поповнює влаcну колекцію. Засоби на життя отримує від комерційної діяльності, працюючи на компанію родичів дружини Варвари Николівни, уродженої Терещенко. Із 1896 р. Богдан Ханенко працює головою правління Товариства буряко-цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків.

Із 1884 р. життя родини Ханенків було пов’язано з Києвом, де Богдан Іванович зміг реалізувати себе не тільки як колекціонер, але й як організатор музейних зібрань, прагнув створити загальнодоступний музей художнього мистецтва. З його ініціативи розпочинається спорудження будівлі під музей на вулиці Олександрівській (нині – вул. Михайла Грушевського, будівля Національного художнього музею України). Хоча будівництво відбувалося під егідою Київського товариства старожитоностей та мистецтва, але його основним організатором і меценатом був Богдан Ханенко. У конкурсі проектів музею переміг план художника й архітектора Петра Бойцова, розроблений за зразком Берлінського музею, саме ж будівництво відбувалося під керівництвом іншого відомого архітектора Владислава Городецького. Щоб привернути увагу до музею і заохотити меценатів жертвувати на його будівництво, вже з 1897 р. Київським товариством старожитностей та мистецтва було організовано тимчасову виставку експонатів. У 1899 р. відбулася перша виставка безпосередньо в приміщенні недобудованого музею, який для цієї мети частково відкрили для відвідувачів. Ця виставка відбулася в рамках XI Всеросійського археологічного з’їзду, який проходив у Києві. Офіційне викриття Київського художньо-промислового і наукового музею (нині – Національний художній музей України) відбулося 30 грудня 1904 р. Його директором ще 1902 р. обраний відомий археолог, етнограф, мистецтвознавець Микола Біляшівський.

Від ухвалення рішення про спорудження у Києві художнього музею на засіданні Товариства старожитностей і мистецтва 6 листопада 1897 р. до відкриття музею 30 грудня 1904 р. минуло сім років. Богдан Ханенко цілком присвятив себе справі створення музею: він листувався з органами влади про отримання дозволів на будівництво, залагоджував питання з архітектором і підрядниками, збирав колекцію майбутнього музею, при цьому залишаючись головою правління Товариства бурякоцукрових та рафінадних заводів братів Терещенків.

Збудований і наповнений завдяки праці мецената, музей став одним із основних центрів культурного й мистецького життя Києва.

Помер Богдан Ханенко у 1917 р. і був похований на сімейній ділянці на кладовищі Видубицького монастиря. За заповітом його художня колекція мала перейти у власність м. Києва. Виконуючи волю чоловіка, Варвара Ханенко у грудні 1918 р. склала дарчий запис, за яким колекція передавалася під опіку Української академії наук. Зараз ця колекція є цінною складовою кількох музеїв (оскільки в радянські часи збірку не вдалося зберегти як цілісний художній комплекс): Національного музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків, Київської картинної галереї, Скарбниці Національного музею історії України, Національного художнього музею, Національного музею декоративного мистецтва України. Частина колекції втрачена за радянських часів: найбільш цінні твори розпродавалися у 1929–1930 рр. за рішенням Наркомосу УРСР; невідомою залишається доля предметів із золота, вилучених у той час. Твори, які не були евакуйовані під час Другої світової війни, вивезені німецькими військами на Захід, після чого частково опинилися у Східній Пруссії і, ймовірно, знищені під час пожежі в замку Вільденгоф.

Богдан Ханенко є одним із найбільших меценатів в історії України. Внесок якого в розвиток української культури, науки та мистецтва важко переоцінити.

Виставку підготувала
головний спеціаліст відділу використання інформації ЦДІАК України,
к.і.н. Юлія Володимирівна Орел


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Часті питання         Контактна інформація

Copyright © 2024 - ЦДІАК України
Всі права застережені