_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua




«Життя – в ім’я України»: погляд на подвижництво Олександра Яковича Кониського (1836–1900)
у зв’язку з 185-річчя від дня його народження»

18 серпня виповнюється 185 років з дня народження Олександра Яковича Кониського (1836–1900). «Постать велична і суперечлива…» – говорили про нього його сучасники, а сам про себе він писав:

Спокою рабського не хочу я!
Рабом в покої жить не вмію,
Дарма, що тілом я марнію,
А житиме повік душа моя!

Спокою рабського не хочу я!
Він гірш мені нудьги, неволі,
Дарма, що я живу без долі,
Дождусь, зоря засвітить і моя…

Спокою рабського не хочу я!
Він серце труїть і морозить,
І снігом душу він заносить…

Письменник, перекладач українською, видавець, дипломований адвокат, педагог, журналіст, «просвітник» і культурно-громадський діяч залишив по собі колоритну спадщину творів різних літературних жанрів, втілених проєктів і діянь. Започатковані ним громадські ініціативи сприяли становленню української національної ідеї, декотрі з них, як, на приклад, створене його сприяннями Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) – функціонує до сьогодні.

Народився Олександр Кониський в родині збіднілого чернігівського шляхтича на хуторі Переходівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії (тепер село Ніжинського району). В дитячому віці залишився без батька. Початкову освіту здобув вдома: грамоті, пізнанню навколишнього світу як творіння Господнього навчала мати і дід. У 9-річному віці став учнем Ніжинського повітового училища, а наступного року – Чернігівської гімназії з прожиттям у «сирітському домі». Та через рік за браком коштів, через прогресуючу хворобу очей та написання «українських віршів» був виключений з гімназії.

В 1854 р. працював в урядових установах в Прилуках, згодом склав іспит на кандидата права. Вибір усвідомлений – непереборна потреба встановлення справедливості була притаманна натурі О. Кониського.

З 1856 р. Олександр Якович оселився у Полтаві – ніс службу в суді, займався адвокатською практикою та занурювався в активне громадське життя. Слід зазначити, що ті в роки спостерігалося піднесення в громадському, зокрема культурно-освітньому життів Полтавщини: місцеві поміщики – Кочубеї, Галагани працювали над програмою селянської реформи, яка стала поштовхом і до наукових досліджень та їхнього впровадження в різних галузях господарювання – модернізації знарядь праці та тогочасних машин і механізмів, і низки економічних ініціатив, реалізація яких сприяла поширенню агрономічних знань серед населення тощо. На фоні зазначеного почав формуватися й національно-культурний осередок, до якого долучився О. Кониський. Разом з Дмитром Пильчиковим (1821–1891) він започатковує низку просвітницьких заходів – засновуються суботні, недільні, вечірні школи, бібліотеки, які наповнюються українськими книгами. Кониський працює вчителем історії, бібліотекарем, як член Комітету Петербурзького товариства грамотності читає публічні лекції, організовує літературно-музичні вечори, театральні студії. Ідею викладання в школах рідною мовою він плекав і відстоював все життя – писав зверненнях до урядових установ, вів діяльність із поширення знань серед сільського населення Полтавщини, організовував розповсюдження популярної літератури та ін.

З 1861 р. Олександр Кониський стає постійним кореспондентом першого науково-літературного часопису «Основа», що виходив з друкарні П. Куліша у Петербурзі у 1861–62 рр. за редакторства В. Білозерського, секретарів О. Кістяківського, М. Костомарова. За дорученням редакції Кониський подорожує населеними пунктами України, вивчає проблеми народної освіти, шкільництва. Власні думки подає до журналу у формі листів, нарисів (1861 – «Вісті. З Полтави», «Лист з дороги»; 1862 – «З Полтави», «З старих Санжар»).

У 1862 р. у своїй квартирі в Полтаві відкрив народну бібліотеку і був громадським бібліотекарем.

Виборюванням національного, рідного, на своїй землі – навчання, викладання, друк українською – осяянє все життя Олександра Яковича. У 1862 р. на сторінках «Основи» він публікує «Наські граматки», де обґрунтовує своє бачення досконалого підручника для початкового навчання. У межах широкої програми освіти для народу, яку опублікував М. Костомаров в тому ж часописі, Кониський видав два підручники для початкової школи – «Українські прописи (Полтава, 1862) та «Арихметика або Щотниця» (1863). Інші підручники його авторства – з географії, історії, правозавства, низка художніх творів була не допущена до друку цензорами, про що маємо у фондах ЦДІАК України архівні документи.

У січні 1863 р. О. Кониського звинуватили за поширення «малоросійської» пропаганди та критичні виступи щодо місцевої адміністрації й відправили на заслання у Вологду (через рік – у Тотьму). Та він не припинив своєї діяльності – налагодив взаємини з галицькими періодичними виданнями, надсилаючи туди свої праці. Слід зазначити, що Олександр Якович мав до півтори сотні псевдонімів – Перебендя, Олександер Переходовець, Федір Верниволя, Жук Семен, Козак Белебень, Кость Одовець, К. Маруся, Кошовой О., Полтавець, Яковенко О., О.П., К.О.Я., «-Ъ», Вакула із Лубен, Дрозд, Журавель, О. Хуторянин, Приятель-хуторянин, Іван Кивайголова, О. Незбудій, А. Не-чуй-вітер, Миколайчик Білокопитний та багато інших, під якими публікував свої твори.

Через погіршення здоров’я за окремим дозволом уряду він здійснює подорож до Німеччини, Львова на лікування. У 1865 р., залишаючись під наглядом поліції, оселяється в повітовому містечку Бобринці на Катеринославщині. Там стає товаришем і духовним наставником Марка Кропивницького (1840–1910) та ще юного Івана Тобілевича (1845–1907). Дружба майбутніх драматургів-корифеїв українського професійного театру з О. Кониським сприяла зміцненню їхнього національного самоусвідомлення, утвердженню як творчих особистостей.

У 1872 р. з Кониського знято поліційний нагляд, і він переїздить до Києва.

Київський період в житті Кониського був не менш бурхливим і плідним, ніж до заслання. Він стає одним з активних членів Старої Київської Громади. У ті роки осередок Південно-Західного відділу Російського географічного товариства провадив широку наукову, культурну, просвітницьку роботу. Роль Олександра Яковича в їхній діяльності була вельми значимою. Він опікувався видавничою справою у Наддніпрянській Україні та Галичині, активно працював у редакціях ряду газет і часописів, серед яких – «Киевский телеграф». Російською подаються його твори та дописи на шпальтах імперської преси («Вестник Европы», «Русская мысль», «Педагогический музей», «Семья и школа» та ін.).

У 1878 р. Кониського обирають до міської думи Києва. Це посилює його українофільську діяльність – він звертається до міністра освіти з проханням скасувати Емський указ 1876 р.; домагається впровадження у школах української мови та ін. Як зазначав М. Антонович «Без участі О. Кониського ледь чи існувала якась ініціатива на Надніпрянщині. Для добра української справи – його вклад у суспільно-громадське життя другої половини ХІХ ст. гідне подиву». Як згадують інші сучасники Олександра Яковича, «Кониський, не вміючи скаржитись ні на брак часу, ні на завантаженість службовою роботою, як правило, поперед інших з’являвся туди, де треба було заповнювати порожні люки».

У 1882 р. виходить підручник Кониського «Граматка, або перша читанка задля початку вчення». Постійне переслідування українського слова, заборона друку його творів спонукало Олександра Яковича шукати нові шляхи втілення просвітницьких ініціатив.

Зримий внесок Кониського і в розвиток західноукраїнської журналістики. З його ім’я пов’язане піднесення національної свідомості галицьких освічених кіл, пожвавлення культурно-освітнього руху на Галичині, запровадження друку «кулішівкою» та організація часописів народною мовою. За його сприяння відроджувались заборонені та створювались нові україномовні часописи – «Правда, «Зоря», «Слово», «Галичина», «Мета», «Діло», «Буковина» та ін.

Працездатність, цілеспрямованість, безкомпромісність у всіх справах створили О. Кониському беззаперечний авторитет і популярність. Позитивний особистісний вплив відомого просвітника на суспільну свідомість відзначали його колеги, друзі, учні.

Олександр Якович став фундатором наукового Товариства імені Шевченка у Львові (1873). Донаторами справи були П. Куліш, Д. Пильчиков, М. Жученко і, навіть, графиня Єлизавета Милорадович (1832–1890), тітка майбутнього гетьмана України Павла Скоропадського (1873–1945). Академічне «дітище» мало слугувати об’єднуючим органом для всієї України – української, російської, австрійської. Йому О. Кониський заповідав свою бібліотеку та кошти, про що широко свідчать наявні в архіві документи та газетні матеріали з фондів Державної наукової архівної бібліотеки України, м. Київ.

За сприяння О. Кониського у 1888 р. у Львівському університеті було засновано кафедру української історії з викладанням українською, яку очолив професор М. Грушевський.

У своїй квартирі в Києві Кониський відкрив книгозбірню – «читацький клуб», де містились унікальні видання різними мовами. Особливістю бібліотеки були написи на полицях і шафах «книг з дому не даю».

О. Кониський – різножанровий майстер художнього слова: поезії, оповідання, романи, нариси, критичні огляди, рецензії, некрологи, спомини, публіцистика, що виходили з-під його пера були насичені колосальною творчою енергетикою. Сам він відзначав, що прагнув «розворушити» національну інтелігенцію, підштовхнути до активної праці творення рідної літератури, пропаганди просвітництва й демократичних ідеалів. В творах Олександра Яковича персонажі сваряться і радяться, журяться і радіють, дискутують із суспільно-громадських питань і т.ін. Авторський коментар у його творах сприймається як вияв його власної позиції стосовно болючих питань тогочасного життя, що викликало пристрасну зацікавленість серед читачів, полеміку інтелігенції. За словами І. Франка: «Твори Кониського оцінювалися не високо з погляду художності, та артистично насичені непокоїли громадськість, рухливі і змінні, як і сам автор. Одно тільки не змінялось у нього – почуття обов’язку працювати для України і на користь її розвою».

Є. Чикаленко так висловлювався про Кониського: «Справжній Українець, культурник».

«Наділений надзвичайно кипучою енергією – холерик за натурою, неспокійний і задирливий, всяк час тягнувся на громадську арену, у вихор полемічних боїв, де завдавав ударів іншим, хоч і сам діставав. Окрім обтяжливих службових обов’язків, у нього завжди була гора невідкладних справ, громадських турбот, часом таких, що тягнули чимало неприємностей у вигляді «жандармські любєзності» (у 1885 р.). Та як правник, в боротьбі з політичними противниками, Олександр Якович обирав достойні методи», – писав про О.Кониського його біограф М. Сиваченко.

Організатор різних літературно-громадських і наукових справ завжди поспішав на виручку, а при можливості – спорожнював власну кишеню, якщо для заснування газети чи журналу були потрібні кошти.

О. Кониський – перший біограф великого кобзаря. Двотомник «Тарас Шевченко–Грушівський: хроніка його життя» – основа сучасного шевченкознавства. Як зазначав І. Франко, Олександр Якович поклав найкращий пам’ятник Шевченкові і собі самому. Велична любов до пророка виливалась і в поезії Кониського. На вечорі вшанування кобзаря у 1862 р. пролунало:

Благослови ж, святий! Най ніч минає.
І теплий, ясний ранок нам подай;
І тихий світ нехай нас окриває,
Промінням волі нас благословляй!..

Сам Олександр Якович вважав свої твори як одну з форм національної роботи, засобом для досягнення цілі. Своїх учнів навчав: «пишіть те, що бачили, що чули, пишіть так, як говорите». Як зазначає Т. Коструба, твори Кониського – це реалізм у чистій формі як фотографія з природи, яке він проектував з дитинства – адже писати почав у 11 років.

Сергій Єфремов вважав О. Кониського своїм духовним наставником: «Такими людьми, як Кониський, найбільше держалась українська справа під той складний час, коли навіть голосу українського не чутко було, вони були не тільки робітниками, а немов прапорами цілої епохи».

Об’єднуючим стягом, що пломеніє і збирає під девізом молитви, до сьогодні є написана у 1885 р. Олександром Яковичем «Молитва за Україну». У 1884 р. письменник виступав у Львові перед студентами. А у січні 1885 р. львівські семінаристи зібрались видати збірних народних та авторських пісень. Тож Богдан Кирчів написав листа Олександру Яковичу, прохаючи надіслати до збірника свої твори та твори М. Лисенка. У березні 1885 р. Кирчів отримав відповідь: «На сей раз маю до Вас ось яку просьбу, я написав «Молитву» руських дітей, а М. Лисенко завів її на ноти і придбав дуже хорошу музику, котра дуже усім сподобалась. На лихо, у нас не можна її надрукувати, а, на нашу думку, варто було б той гімн розповсюдити і в селах, і в школах Галичини. Тим-то я післав «Молитву» з нотами до високоповажного Володимира Шухевича, просячи його поради, як би то надрукувати, щоби «Молитва» була надрукована ще в маї. Хотів би знати думку Шухевича, Вахнянина та інших композиторів, жду Вашої відповіді. Ваш щирий Перебендя».

Згодом, слова Олександра Кониського на музику клали й Кирило Стеценко, й Олександр Кошиць. Сьогодні, цей твір лине до небес з уст українців щирих серцем і душею.

У підготовці виставки залучено друковані видання фондів співорганізатора – Державної наукової архівної бібліотеки, м. Київ.

Виставку підготувала
провідний археограф відділу
використанні інформації документів,
к.і.н. Леся Іванченко


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Часті питання         Контактна інформація

Copyright © 2021 - ЦДІАК України
Всі права застережені