Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Народилася 13 (25) лютого 1871 року в повітовому місті Новограді-Волинському Волинської губернії (тепер районний центр Житомирської області) в родині поміщика Петра Антоновича Косача та письменниці Ольги Петрівни Косач (в дівоцтві Драгоманової), яка публікувала твори під псевдонімом Олена Пчілка.

Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському, Луцьку, Колодяжному. Взимку 1881 р. дівчинка сильно застудилася і почала хворіти (в 1883 р. хворобу діагностували як туберкульоз кісток). Через негаразди зі здоров’ям здобула домашню освіту під керівництвом приватних учителів та матері. Вона вивчила багато європейських мов, включаючи і слов’янські (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську. Про рівень її освіти може свідчити той факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів», який було надруковано в Катеринославі 1918 р. Леся Українка займалася також перекладами творів світових класиків М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюго, Гомера та ін.

Писати поезії Лариса Косач розпочала в 9-річному віці – вірш «Надія». В 1884 р. у львівському журналі «Зоря» були надруковані її вірші «Конвалія» і «Сафо», під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка. Наступного року у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя. Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х рр., коли Косачі переїхали до Києва і вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». Перша збірка її поезій «На крилах пісень» була надрукована у Львові в 1893 р. (друге видання – в Києві в 1904 р.). У Львові ж у 1899 р. вийшла і друга її збірка – «Думи і мрії», третю збірку – «Відгуки», було надруковано в 1903 р. в Чернівцях. Після видання третьої збірки Леся Українка протягом десяти років написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована.

У другій половині 90-х років ХІХ ст. Леся Українка звернулася до драматургії. Перша її драма – «Блакитна троянда» (1896 р.) з життя української інтелігенції. Далі вона, широко використовуючи теми і образи світової літератури, розвинула новий жанр – драматичну поему. До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» (1912 р.) і «Лісова пісня» (1911 р.). «Лісова пісня» – вершина творчості великої поетеси. Головна героїня драми-феєрії Мавка – не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житті і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; у 1903 р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904 р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908 р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917 р. К. Квітка.

З 1893 р. вона перебувала під таємним наглядом поліції, підтримувала тісні стосунки з особами, які були на засланні і багатьма студентами “сумнівної політичної благонадійності”. У 1900-х рр. зміцнилися зв'язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займалася розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію. У 1907 р. при обшуку у Лесі Українки та її сестри Ольги було вилучено 121 брошуру.

Датовані 1913-м — останнім роком життя — твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов'язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми — “Оргія”. Свій ліро-епічний триптих — “Що дасть нам силу?”, “Орфеєве чудо”, “Про велета”, в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.

Леся Українка померла 19 липня (1 серпня) 1913 р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

Серед представлених на виставці документів, більшість свідчать про активну проукраїнську позицію Лесі Українки та її рідних, через що, з погляду чиновників царської адміністрації, вони мали статус політично неблагонадійних осіб і зазнавали переслідувань у вигляді таємного нагляду з боку поліції та обшуків.

* * *

Виставку підготував
заступник начальника відділу
використання інформації документів
Я. М. Бульбонюк

на початок