Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Кримська війна 1853–1856 рр. була одним з наймасштабніших збройних конфліктів ХІХ ст., який значною мірою визначив майбутню долю Європи. Грандіозними були як склад держав-супротивниць (Російська імперія з одного боку, коаліція Британської, Французької, Османської імперій і Сардинського королівства – з другого боку), так і географія воєнних дій (від Кавказу і Криму до Балтійського і Баренцового морів). Датою початку війни офіційно вважається 4 (16) жовтня 1853 р., тобто, день оголошення Туреччиною війни Росії. Цьому передували довготривалі міжнародні суперечки, пов’язані, зокрема, із визначенням сфер впливу на Балканах. Російська імперія неодноразово підкреслювала своє бажання захищати права християнських народів, що перебували під владою Османської імперії. Великобританія, намагаючись залучити нових союзників, висунула проект поділу Російської імперії, що являла значну небезпеку для держав-сусідів. Проте основною метою усіх держав-учасниць війни було пріоритетне користування морськими торговельними шляхами.

Хоча Кримська війна і мала трагічні наслідки для Російської імперії, яка вступила у неї технічно й матеріально непідготовленою, але вона стала часом прояву народного героїзму, який досягнув свого піку під час оборони Севастополя 1854–1855 рр. Ця війна також стала причиною для перегляду усіма державами-учасницями своїх економічних й організаційних недоліків як в армії, так і у цивільному житті.

Фонди ЦДІАК України містять значну кількість офіційних і приватних документів, що відображають події Кримської війни. На виставці представлено деякі з них. Документи поділено на три блоки.

1. Хід війни. Тут представлено документи про воєнні події, реакцією на них населення тощо.

2. Вшанування учасників війни. Обходини пам’ятних дат. Спогади. Блок включає документи, присвячені увічненню пам’яті героїв Кримської війни, матеріальному забезпеченню та нагородженню її учасників тощо.

3. Майнові документи родини Нахімових. У блоці подано відомості про належність маєтків у Слобідсько-Українській губ. предкам П. С. Нахімова, видатного флотоводця, героя Кримської війни й оборони Севастополя.

Представлені на виставці документи ілюструють події на фронті й у тилу; діяльність військових і цивільних осіб. Для інтелігентних представників європейського суспільства ХІХ ст. характерним було постійне аналізування навколишнього світу, подій, що відбувалися на міжнародній арені. Цей аналіз нерідко виливався в епістолярні, щоденникові, або публіцистичні твори, які нині викликають великий інтерес. Характерним у цьому плані є журнал воєнних дій Кримської війни, який знаходиться у документальному зібранні, сформованому в результаті діяльності генерала коменданта Київської фортеці, голови Київського військово-польового суду, генерала від артилерії, військового історіографа Г. В. Новицького. Як додаток до журналу включено план Синопської битви 18 (30) листопада 1853 р. Великий інтерес становлять спогади генерала Д. І. Святополка-Мирського, що містяться у його особовому фонді. На виставці представлено фрагмент з описанням битві на Чорній річці 4 (16) серпня 1855 р.

Усі повідомлення головнокомандувача Південної армії М. Д. Горчакова про хід бойових дій проходили через канцелярію київського, подільського і волинського генерал-губернатора у зв’язку з відсутністю прямого телеграфного зв’язку між Севастополем і Санкт-Петербургом. Таким чином, під час війни відбувалося постійне листування між командуванням заблокованого з моря Севастополя та київським, подільським і волинським генерал-губернатором І. І. Васильчиковим. Серед цих документів знаходиться телеграма з повідомленням про загибель контр-адмірала В. І. Істоміна, що експонується на виставці.

Кримська війна дала поштовх до спалаху жіночого патріотизму, поклавши початок існуванню інституту сестер милосердя, як молодшого медичного персоналу. У цьому контексті викликають зацікавленість документи про спробу монахинь київського Флорівського монастиря відправитись на фронт для роботи у шпиталях.

Цікавими є також документи, про вшанування учасників війни та увічнення пам’яті загиблих.

Вітчизняного дослідника приваблять документи XVIII ст. про маєтки родини Нахімових, що свідчать про українське коріння П. С. Нахімова.

Про авторів та героїв документів

Філарет (світське ім’я – Федір Георгійович Амфітеатров; у схимі Феодосій) (1779–1858) – церковний діяч, митрополит київський і галицький (1837–1857). Протягом двадцятирічного служіння на київській кафедрі виявив себе як талановитий організатор, самовідданий пастир. Ініціатор відновлення Голосіївської і Китаївської пустиней. Вшановується як святий Української православної церкви.

Горчаков Михаїл Дмитрович (1793–1861) – російський воєначальник, генерал-ад’ютант. У 1854 р., від початку Кримської війни, керував військами 3-го, 4-го, 5-го піхотних корпусів, що діяли на Дунаї та узбережжі Чорного моря до Південного Бугу. Після відходу російських військ з Молдавії і Валахії у серпні 1854 р. призначений головнокомандувачем Південної армії, розташованої на північно-західному узбережжі Чорного моря та на р. Прут. У 1854–1855 рр. керував обороною Севастополя. Організував виведення гарнізону з міста у вересні 1855 р.

Гюббенет Християн Якович (1822–1873) – лікар, професор імператорського університету Св. Володимира. Протягом усього періоду оборони Севастополя очолював систему шпиталів лівого флангу та головний перев’язочний пункт. У 1869 р. брав участь у міжнародному конгресі товариств опіки над пораненими воїнами. Працював над організацією та розвитком цих товариств у Російській імперії.

Істомін Володимир Іванович (1809–1855) – контр-адмірал. Надзвичайно успішно командував лінійним кораблем “Париж” під час Синопської битви. З початком оборони Севастополя був призначений командиром 4-ї оборонної дистанції Малахова кургана, а пізніше – начальником штабу при віце-адміралі В. О. Корнілові. Був одним з найбільш діяльних та хоробрих учасників оборони. Після загибелі В. О. Корнілова ні на день не залишав своїх позицій. 7 березня 1855 р. був вбитий ядром на Камчатському люнеті Малахова кургана.

Корнілов Володимир Олексійович (1807–1854) – віце-адмірал. Один з найбільш прогресивних і діяльних представників російського флоту першої половини ХІХ ст. Перший організатор оборони Севастополя. Під його керівництвом було укріплено севастопольський гарнізон. Смертельно поранений під час першого бомбардування Севастополя союзними військами 5 жовтня 1854 р.

Нахімов Павло Степанович (1802–1855) – адмірал. Командував ескадрою, що знищила турецький флот у Синопській битві. У 1854 р. призначений головнокомандувачем флоту і морських батальйонів на випадок відсутності В. О. Корнілова. З 1855 р. – командир Севастопольського порту і тимчасовий військовий губернатор Севастополя. Після загибелі В. І. Істоміна залишився фактично єдиним керівником оборони. Керував як укріпленням міста так і його матеріальним, продовольчим та медичним забезпеченням. Його називали “серцем Севастополя”, “хазяїном Севастополя”. 28 червня 1855 р. був смертельно поранений штуцерною кулею на Малаховому кургані.

Святополк-Мирський Дмитро Іванович (1825–1899) – генерал, учасник Великої Кавказької, Кримської воєн, Російсько-Турецької війни 1877–1878 рр. Брав участь в обороні Севастополя 1854–1855 рр., під час якої виявив надзвичайну хоробрість. Його спогади, зокрема, про Кримську війну, є цінним історичним джерелом.

Тотлебен Едуард Іванович (1818–1884) – генерал, видатний інженер. Керував військово-інженерними роботами під час Великої Кавказької та Кримської воєн. Протягом 1854 р. під його керівництвом було здійснено укріплення Севастополя перед початком оборонних дій, зокрема, майже повністю було створено захисну лінію на Південній стороні. 8 червня 1855 р. був поранений, але продовжував керувати захисними роботами до того часу, поки стан здоров’я не погіршився настільки, що йому довелося залишити Севастополь. Після війни керував покращенням Кронштадтських укріплень. Автором проектів нового планування та будівель Київської фортеці.

Виставку підготувала
начальник відділу
довідкового апарату та обліку документів
Г. В. Путова

Хід війни

на початок