Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

До 270-ї річниці створення
українського кодексу “Прав, за якими
судиться малоросійський народ”

За договором 1654 р. між Московською державою і Гетьманщиною остання отримала підтвердження непорушності стародавніх прав і звичаїв. Збереження власної системи судочинства на тлі поступового асимілювання Російською імперією у перш. пол. XVIII ст. всіх гілок української влади призвело до того, що невідповідність двох різних судових систем (російсько-імперської та української) значно ускладнила працю судів. Зловживання козацької старшини, затягування процесів, нерозвинута система судових інстанцій – все це збільшувало кількість скарг і нарікань з боку населення Гетьманщини, що згодом вилилося в цілий ряд реформ в системі управління країною. Створення Малоросійської колегії не поліпшило становища в судочинстві і, незважаючи на ряд спроб уніфікації судових законів (за часів гетьманів Івана Скоропадського, коли було розпочато переклад джерел права “з польського діалекту на наше руське наріччя”, та Павла Полуботка, який видав інструкцію судам з правилами ведення судового процесу), змін на краще не відбулося. Обрання гетьманом Данила Апостола, який наполягав, щоб українці судилися “за своїми правами, у своїх судах, через обраних народом суддів”, дало поштовх до започаткування роботи над зведеним кодексом українського права – “Прав, по которым судится малороссийский народ”.

В “Решительных пунктах”, наданих російським урядом 17 серпня 1728 р. у відповідь на петицію (“просительные пункты”) про відновлення державних прав України на основі статей гетьмана Богдана Хмельницького, яку було подано гетьманом України Данилом Апостолом під час коронації на російський престол Петра ІІ, в п. 20-му було зазначено: “малороссийский народ судят разными правами, которые сими словами названы: Магдебургские да Саксонские Статуты, из которых одни другим не согласуются … того ради для пользы и правосудия народа малороссийского, те права, по которым судится малороссийский народ, перевесть на великороссийский язык и определить из тамошних, сколько персон пристойно, искусных и знающих людей, для свода из тех трех прав в едино, и для апробации прислать ко двору…”.

До складу кодифікаційної комісії, очолюваної спочатку генеральним суддею Іваном Борозною, а після його смерті ‒ генеральним обозним Яковом Лизогубом, увійшло 12, а пізніше 18 членів (її склад змінювався: у 1732, 1736, 1738 і 1741 рр.). У 1734 р. указом Анни Іванівни компетенцію Комісії було розширено, їй доручалося також дещо “скоротити та додати на користь малоросійського народу”. Робота над складанням проекту кодексу тривала протягом 15 років і завершилася лише в 1743 р., за правління Єлизавети Петрівни, а 1744 р. її проект було передано в Сенат для розгляду. Але сенатори зволікали з його розглядом і тільки через 12 років, у травні 1756 р., проект було повернено для внесення змін. Після цього ще двічі, в 1756 р. та 1758 р., скликалися нові комісії, готувалися пропозиції щодо внесення змін і доповнень, але офіційно “Права” так і не було затверджено.

“Права, по которым судится малороссийский народ” передбачали регулювання відносин, що належать до різних галузей права та складалися з передмови і 30 розділів, що поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів (за іншими даними ‒ 532 артикули і 1607 пунктів). Окрім того, до збірника було додано Інструкцію кодифікаційної комісії та “Степенный малороссийского войскового знания порядок после гетмана” тобто перелік службових військових і цивільних чинів Гетьманщини. Кодекс давав пояснення цитат, що наводились у тексті, алфавітний покажчик, заголовки із зазначенням розділів і поданням короткого змісту артикулів.

Першим на цей документ звернув увагу відомий київський правознавець Олександр Кістяківський – один зі списків “Прав” (який належав Києво-Печерській лаврі і мав 15 розділів) було презентовано на виставці ІІІ-го Археологічного з’їзду (1874 р., м. Київ). В 1879 р. він, спираючись на віднайдені ним п’ять списків, видав текст пам’ятки з розлогою історичною розвідкою щодо причин складання кодексу прав, їх джерел, складу і діяльності кодифікаційної комісії. Наступне видання тексту “Прав” відбулося більш ніж через сто років – у 1997 р. було видано текст документу за автентичним списком (який було подано на розгляд до Сенату). В ґрунтовній передмові Кирила Вислобокова проаналізовано не лише текст самого документу, а й джерела, на яких базувався кодекс прав, а також детально описано всі відомі на сьогодні десять списків “Прав”, які зберігаються в архівосховищах України і Росії (серед них вперше було згадано примірник “Прав”, який зберігається в ЦДІАК України).

* * *

На виставці представлено два списки “Прав, по которым судится малороссийский народ” (один з них – копія XVIII ст., другий – екстракт “Прав”, який раніше зберігався в архіві Києво-Печерської лаври), а також документи з фондів ЦДІАК України, що стосуються роботи кодифікаційної комісії з підготовки “Прав”: про склад комісії; про необхідність забезпечення утримання її членів під час роботи комісії у м. Глухів; про перелік книг, які підлягали перекладу для подальшого їх використання у роботі над створенням статуту малоросійських прав; витяги, в яких надано порівняльну характеристику окремих артикулів кодексів західноєвропейського права російським законам; ІІІ-й Литовський Статут (1588 р.), як одне з джерел, на які спиралася кодифікаційна комісія; донесення і рапорти про спроби продовжити роботу комісій у 1756 і 1758 рр. та інше.

Виставку підготувала
начальник відділу давніх актів
О. Б. Вовк

на початок