Злам часу. 190 років повстанню Чернігівського полку

Тема декабристського руху не є нині популярною серед українських істориків, заглиблених, за умов необхідності остаточного формування та ствердження вітчизняної державницької ідеї, у пошук аналогій, пов’язаних із самоідентифікацією нації. У Росії тепер час від часу намагаються переосмислити питання грудневого повстання 1825 р. і, з огляду на сучасний курс офіційної російської історичної науки, декабристам та їхній діяльності нерідко надають різко негативних рис. Таким чином, нащадкам народів, на землях яких народився та розвинувся унікальний демократичний рух першої третини ХІХ ст. здається не на часі заглиблюватися у його історію. І якщо позиція російської сторони більш-менш зрозуміла – декабристи невигідні, оскільки були противниками самодержавства, квазі-форма якого нині плекається у Російській Федерації, то недостатня увага до цієї теми з боку українських істориків викликає подив. Слід усвідомити: декабристський рух був першою спробою не лише зовнішньої, але й внутрішньої європеїзації земель, що підпали під вплив Російської імперії, велика частина яких тепер становить територію сучасної України.

Декабристські повстання ознаменували кінець ліберальної Олександрівської епохи та початок епохи Миколаївської. Якою б банальною не здавалася думка про те, що це був лише початок хвилі демократичних повстань у Російській імперії – вона, втім, є слушною. Великий злам епох відбувся. Закінчилася пора ілюзій, пора надій на те, що імператор може дарувати країні Конституцію. І ще декілька поколінь народів, придушених світовими імперіями, мали страждати і вмирати у кривавих нерівних битвах, поки нарешті у їхній свідомості зросла думка, що не можна чекати свободи від монарха, який є запорукою несвободи, оскільки імперська форма правління в принципі має за основу всезагальну несвободу.

Цікавою і неоднозначною виглядає нині також позиція самих учасників декабристських організацій. Як відомо, більшість антимонархічних рухів ХІХ ст. зазнали поразки частково через нерівномірність складу їхніх учасників. Якщо у випадку польських повстань 1830-1831 та 1863 рр. зло чаїлося у класовій різниці, і, відповідно розбіжності приватних інтересів повсталих – то у випадку з декабристами значну роль відіграла різниця в етнічному походженні, культурних впливах, яким піддавалися окремі групи змовників, підсвідоме успадкування ними різних засад державного правління і, як наслідок, суттєва різниця поміж програмами Північного та Південного товариств. Безумовно, цей нюанс був не головною причиною поразки і повного знищення декабристської змови, але він відігравав важливу роль. Зокрема, недарма, на відміну від своїх північних побратимів, члени Південного товариства сповідували республіканський принцип державного врядування, який відобразився в їхньому установчому документі, створеному П. Пестелем – “Руській правді”. Тут помітний вплив притаманної Речі Посполитій та Гетьманщині виборної традиції. “Конституція” Микити Муравйова передбачала у якості державного ладу конституційну монархію. Крім того, її автор пропонував штучно прищепити у Російській імперії адміністративний устрій на зразок Сполучених Штатів Америки. Цей документ був надто сміливим, відірваним від сучасних реалій, і, на відміну від “Руської правди”, не голосувася і не приймався усіма членами товариства. Південне товариство у цьому сенсі було більш одностайне, а згодом і багато членів Північного товариства стали схилятися до республіканських принципів. На загальному з’їзді декабристів, котрий відбувся у Києві під час Контрактового ярмарку 1825 р., їм не вдалося досягнути консенсусу. Відсутність остаточного порозуміння щодо дій після ймовірного захоплення влади у країні, безумовно, була однією із засадничих причин загальної неузгодженості планів та подальшої невдачі ініціативи.

Значення декабристських повстань 1825–1826 рр. не слід недооцінювати. Особливо важливим для сучасних українців є збереження пам’яті про повстання Чернігівського полку, яке відбулося на території Київської губернії 29 грудня 1825 - 3 січня 1826 рр. Його організаторами стали представники офіцерської еліти, багато з яких мали походження з українських старшинських родів. Найяскравішим прикладом у цьому сенсі є, звісно, сім’я Муравйових-Апостолів. Важливе значення для України мали й інші особи, котрі відіграли значні ролі по обидва боки цього внутрішньодержавного протистояння. Короткі довідки про окремих з них, які є авторами, або героями документів цієї виставки, подано нижче за алфавітним порядком.

Михайло Бестужев-Рюмін. Портрет, написаний за малюнком А. Івановського, зробленим під час слідства	Бестужев-Рюмін Михайло Павлович (1801 – 1825). Один з керівників Васильківської управи Південного товариства та повстання Чернігівського полку. Друг С. І. Муравйова-Апостола. У січні 1824 р. вів перемовини з Польським патріотичним товариством. У грудні 1825 р. разом з С. І. Муравйовим-Апостолом склав “Православний катехизис”, який було прочитано солдатам. За вироком суду страчений у Петропалівській фортеці. А. Є. Розен у своїх “Записках декабриста” писав: “Михайлу Павловичу Бестужеву-Рюміну було лише 23 роки від народження. Він не міг добровільно розстатися з життям, яке тільки-но розпочав; він бився, мов птах у клітці і шукав звільнення, коли прийшли до нього із кайданами. Перед виходом з каземату він зняв з грудей своїх образ Спасителя, який несе хрест, овальний, вишитий двоюрідною сестрою, оправлений у бронзовий обруч, і благословив ним сторожа Трифинова. Я бачив цей образ, запропонував мінятися, але старий солдат не погодився на жодні умови, сказавши, що постарається віддати цей образ сестрі Бестужева. На цьому образі дали клятву дванадцять членів таємного союзу об'єднаних слов'ян.”
Сергій Волконський. Портрет роботи М. Горджиані з фотокартки 1864 р.	Волконський Сергій Григорович (1788 – 1865). Генерал-майор, бригадний командир 19 піхотної дивізії, герой війни 1812 р. Єдиний генерал дійсної військової служби, який брав безпосередню активну участь у повстанні декабристів. Походив зі старовинного чернігівського князівського роду. З 1819 р. – член Союзу благоденства; пізніше вступив до лав Південного товариства. З 1823 р. разом із В. Л. Давидовим очолив Кам’янську управу, здійснював зв'язок між Південним та Північним товариствами, вів переговори про спільні дії із Польським патріотичним товариством. Засуджений до 15 років каторжних робіт. Згодом термін зменшено. Пізніше жив на поселенні у Сибіру. Дружина С. Волконського – дочка генерала М. М. Раєвського Марія поїхала за чоловіком на заслання. За амністією 1856 р. сім’ї Волконського повернено дворянство, а його дітям – князівський титул. Помер у маєтку зятя, М. Кочубея, у с. Вороньки на Чернігівщині, де і похований поруч з дружиною.
Володимир Вольховський. Портрет роботи невідомого художника	Вольховський Володимир Дмитрович (1798 – 1841). Уродженець Полтавщини, вихованець Царскосельського ліцею. Член переддекабрстської організації “Священна артіль”. З 1817 р. – член Союзу Спасіння та Союзу Благоденства. У 1823 р. брав участь у нарадах декабриста І. І. Пущина. У 1826 р. був переведений на Кавказ, де служив до 1839 р., коли вийшов у відставку. Останні роки життя провів у своєму маєтку в с. Кам’янка Харківської губ. У його родині до 1838 р. виховувався син декабриста А. Є. Розена, якого його дружині, А. В. Розен, заборонили взяти з собою до Сибіру.
Митрополит Євгеній Болховітінов. Портрет роботи І. Бугаєвського-Благодарного	Євгеній (Болховітінов) (1867 – 1837). Митрополит Київський і Галицький, церковний історик, археограф і бібліограф. Під час повстання на Сенатській площі 14 грудня 1825 р. знаходився у Санкт-Петербурзі й разом з митрополитом петербурзьким Серафимом (Глаголевським) намагався вмовити повсталі полки припинити виступ. Згодом був нагороджений за проявлену мужність.

Михайло Милорадович.
Портрет роботи Дж. Доу

Милорадович Михайло Андрійович (1777 – 1825). Генерал від інфантерії, граф, герой декількох воєн, зокрема, війни 1812 р. Вихідець зі шляхти Лівобережної України із сербським корінням. Від 1818 р. – санкт-петербурзький військовий губернатор. Під час підготовки повстання декабристів певною мірою потурав змовникам, оскільки прагнув звести на престол близького йому за поглядами цесаревича Костянтина Павловича. Після відмови Костянтина Павловича від престолу, усвідомлюючи особисту відповідальність за ситуацію, що склалася, намагався вмовити повстанців припинити виступ. Був смертельно поранений декабристом П. Г. Каховським. За спогадами начальника кронверку Петропавлівської фортеці В. І. Беркопфа, коли засуджених до страти декабристів було виведено до шибениці, “…вони розцілувалися один з одним, як брати, але коли останнім вийшов з воріт Каховський, йому ніхто не подав навіть руки. (…) Причиною тому було вбивство графа Милорадовича, скоєне Каховським, чого ніхто зі злочинців не міг пробачити йому перед смертю.”

Постріл Каховського у графа Милорадовича. Гравюра за малюнком з колекції Г. О. Милорадовича

Матвій Муравйов-Апостол. Фото 1857–1858 рр.	Муравйов-Апостол Матвій Іванович (1793 – 1886). Член Південного товариства від 1823 р., учасник повстання Чернігівського полку. Походив зі старого українського шляхетського роду, був праправнуком гетьмана Д. Апостола. Випускник санкт-петербурзького Корпусу інженерів шляхів сполучення. Учасник війни 1812 р. та закордонних походів російської армії. Мав численні нагороди, зокрема, солдатський Георгіївський хрест. Від 1818 р. був призначений ад'ютантом малоросійського генерал-губернатора М. Г. Репніна-Волконського. У 1823 – 1824 рр. був повноважним представником Південного товариства у Санкт-Петербурзі. У повстанні Чернігівського полку брав участь у чині підполковника. За вироком слідчої комісії був засуджений до 20 років каторжних робіт, але після року відбуття покарання за особистим розпорядженням Миколи І переведений на поселення. Амністований у 1856 р. Від 1860 р. жив у Москві, де й помер у віці 92 років, залишивши нащадкам надзвичайно цінні спогади про декабристський рух.
Сергій Муравйов-Апостол. Портрет роботи М. Уткіна	Муравйов-Апостол Сергій Іванович (1796 – 1826). Декабрист, один із керівників Південного товариства, брат Матвія Муравйова-Апостола. Так само, як брат, отримав спочатку домашню освіту в період перебування сім'ї за кордоном, а пізніше закінчив санкт-петербурзький Корпус інженерів шляхів сполучення. Учасник війни 1812 р., брав участь у численних битвах, мав бойові нагороди. Встановив зв'язок із Польським патріотичним товариством та Товариством об'єднаних слов'ян. Розділяв думку про можливість вбивства імператора. Очолив повстання Чернігівського полку. Був страчений. Про допит Сергія Муравйова-Апостола, який проводив особисто Микола І, імператор пізніше згадував: “Обдарований надзвичайним розумом, отримавши прекрасну освіту, але на закордонний лад, він був у своїх думках зухвалий і самовпевнений до безумства, та одночасно скритний і дуже твердий. (…) Коли він усе висказав, я йому відповів: – Поясніть мені, Муравйов, як ви, людина розумна, освічена, могли хоч на одну секунду до того забутися, щоб вважати ваш намір виконуваним?.. (…) Він опустив голову, нічого не відповів…” У передсмертному листі до брата Матвія Сергій Муравйов-Апостол потішав його словами Євангелія: “Кому дано багато, багато й вимагається.”
Сергій Трубецькой. Фото 1857 р	Трубецькой Сергій Петрович (1790 – 1860). Князь, учасник війни 1812 р., полковник. Серед нагород, отриманих в ході Наполеонівських війн, мав, зокрема, золоту шпагу “За хоробрість”. Під час повстання 14 грудня 1825 р. призначений “диктатором”, проте так і не з’явився на Сенатській площі. Радянська історіографія традиційно називала цей вчинок боягузтвом, однак відомо, що серед декабристів вже після арешту і на засланні Трубецькой продовжував користуватися загальною пошаною та приязню. Засуджений до довічних каторжних робіт; пізніше термін було скорочено до 20, 15 і врешті – 13 років. Від 1839 р. до амністії 1856 р. жив на поселенні у с.Ойок Іркутської губ., а пізніше в Іркутську. Після амністії оселився у Києві, а 1858 р. переїхав до Одеси. У 1859 р. переїхав до Москви, де і помер. Дружина Сергія Трубецького – Катерина Іванівна (у дівоцтві Лаваль) була першою з дружин декабристів, яка випросила дозвіл поїхати за чоловіком на заслання до Сибіру.

Ганна Путова,
начальник відділу
довідкового апарату та обліку документів

1827 р., серпня 8. – Повідомлення київського військового губернатора П. Желтухіна підполковнику Панкову про збитки,
завдані жителям Васильківського пов. Київської губ. під час придушення повстання Чернігівського полку.
ЦДІАК України, ф. 533, оп. 5, спр. 30, арк. 1-2зв.

1825 р., грудня 30. – Рапорт командувача 9 піхотною дивізією генерал-майора С. Л. Тихановського
головнокомандувачу І армії
про повстання Чернігівського полку.
ЦДІАК України, ф. 1196, оп. 1. спр. 74, арк. 1-4 зв. Копія

1826 р., січня 2-6. – Рапорти васильківського земського ісправника київському цивільному губернатору про придушення повстання Чернігівського полку.
Сучасні копії.
ЦДІАК України, ф. 533, оп. 4, спр. 7, арк. 22-26

1836 р., лютого 1. – Клопотання виконувача обов’язків київського цивільного губернатора до Київського військового, подільського
і волинського генерал-губернатора про нагородження титулярного радника Кириєнка орденом Св. Анни 3-го ступеню
за повідомлення у грудні 1825 р. губернському прокурору Каменському
про оточення Василькова учасниками повстання Чернігівського полку.
ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 2117, арк. 1-2зв

1836 р., лютого 1. – Клопотання виконувача обов’язків київського цивільного губернатора до Київського військового, подільського
і волинського генерал-губернатора про нагородження титулярного радника Кириєнка орденом Св. Анни 3-го ступеню
за повідомлення у грудні 1825 р. губернському прокурору
Каменському про оточення Василькова учасниками повстання Чернігівського полку.
ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 2117, арк. 1-2зв

1827 р., листопада – Відомість про відшкодування жителям Васильківського пов. Київської губ. втрат,
яких вони зазнали внаслідок повстання Чернігівського полку. Фрагмент.
ЦДІАК України, ф. 533, оп. 2, спр. 48, арк. 34

Слідство. Суд. Амністія

1825 р., грудня 20. – Маніфест Миколи І про події на Сенатській площі у Санкт-Петербурзі 14 грудня 1825 р.
ЦДІАК України, ф. 169, оп. 3, § 6, ст. ІІ, спр. 14, арк. 7 і зв.

1826 р., червня 2. – Маніфест Миколи І про створення слідчої комісії у справі декабристів.
ЦДІАК України, ф. 49, оп. 2, спр. 1537, арк. 1 і зв.

1826 р., липня 10. – Указ Миколи І Верховному кримінальному суду про покарання учасників повстань на Сенатській площі у Санкт-Петербурзі 14 грудня 1825 р.
та Чернігівського полку у грудні 1825 р. – січні 1826 р. Фрагмент.
ЦДІАК України, ф. 169, оп. 3, § 6, ст. ІІ, спр. 14, арк. 22-24

1826 р., липня 10. – Список підсудних у справі декабристів з указанням призначеного для них покарання.
ЦДІАК України, ф. 169, оп. 3, § 6, ст. ІІ, спр. 14, арк. 12-13

1826 р., липня 11. – Виписка з протоколу Верховного кримінального суду про заміну п’ятьом декабристам, засудженим до смертної кари, четвертування повішенням.
ЦДІАК України, ф. 169, оп. 3, § 6, ст. ІІ, спр. 14, арк. 32

1826 р., липня 13. – Маніфест Миколи І про завершення судового процесу над декабристами.
ЦДІАК України, ф. 169, оп. 3, § 6, ст. ІІ, спр. 14, арк. 34-35

1826 р., жовтня 11. – Титульний аркуш справи “О Массонии и о Российской крамоле…”
ЦДІАК України, ф. 169, оп. 3, § 6, ст. ІІ, спр. 14, арк. 1

1836 р., квітня 24. – Указ Сенату про скорочення термінів каторжних робіт засланим декабристам з нагоди 10-річчя правління Миколи І.
ЦДІАК України, ф. 486, оп. 1, спр. 6814, арк. 246

1856 р., серпня 30. – Указ Сенату про повернення чинів і титулів засудженим у справі декабристів у 1826 р. та їхнім законним дітям.
ЦДІАК України, ф. 442, оп.806, спр. 302, арк. 2

Особи

1817 р. – Список вихованців Царскосельського ліцею першого випуску з указівкою, у які цивільні та військові чини вони випущені.
ЦДІАК України, ф.2039, оп. 1, спр. 54, арк. 6 і зв.

1817 р., червня 9. – Свідоцтво про закінчення навчання у Царскосельському ліцеї, видане майбутньому декабристу В. Вольховському.
ЦДІАК України, ф. 2039, оп. 1, спр. 54, арк. 9

1817 р., червня 9. – Свідоцтво про закінчення навчання у Царскосельському ліцеї, видане майбутньому декабристу В Вольховському.
ЦДІАК України, ф. 2039, оп. 1, спр. 54, арк. 9

1825 р., січня 11. – Запис у метричній книзі київської церкви Преображення Господнього (Спаса на Берестові)
про шлюб С. Волконського і М. Раєвської
ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1012, спр. 1541, арк. 270 зв.

1825 р., грудня 25. – Лист Миколи І до митрополита Київського Євгенія (Болховітінова) із висловленням вдячності за виявлену мужність
під час подій на Сенатській площі 14 грудня 1825 р.
ЦДІАК України, ф. 220, оп. 1, спр. 598, арк. 1

1826 р., липня 13. – Передсмертний лист декабриста К. Рилєєва до дружини. Сучасний список.
ЦДІАК України, ф. 1672, оп. 1, спр. 144, арк. 2-3

1826 р., вересня 28. – Повідомлення Київської духовної дикастерії Афанасію, єпископу Чигиринському, вікарію Київської митрополії
про отримання тексту подячного молебню з нагоди перемоги над повстанцями у Санкт-Петербурзі 14 грудня 1825 р. для служіння у храмах єпархії.
ЦДІАК України, ф. 169, оп. 3, § 6, ст. ІІ, спр. 14, арк. 2 і зв.

1837 р., вересня 22. – Відомості про надання 1801 р. підполковником М. Апостолом свого прізвища двоюрідному брату –
І. Муравйову (батьку декабристів Матвія, Сергія та Іполита Муравйових-Апостолів) для запобігання згасанню роду.
ЦДІАК України, ф. 486, оп. 1, спр. 6876, арк. 10зв.-11

1837 р., вересня 22. – Відомості про надання р. підполковником М. Апостолом свого прізвища двоюрідному брату –
І. Муравйову (батьку декабристів Матвія, Сергія та Іполита Муравйових-Апостолів) для запобігання згасанню роду.
ЦДІАК України, ф. 486, оп. 1, спр. 6876, арк. 10зв.-11

До серпня 1826 р. – Локон декабриста О. Пестова із підписом його брата, Г. Пестова.
ЦДІАК України, ф. 2044, оп. 1, спр. 584, арк. 1

Після 1880 р. – Родовід шляхетського роду Пестових.
ЦДІАК України, ф. 2044, оп. 1, спр. 2, арк. 1

1832 р., січня 30. – Повідомлення чергового генерала Головного штабу його імператорської величності Київському військовому губернатору
з проханням про розшук дружини декабриста К. Берстеля Марії для вручення їй грошової допомоги від Миколи І.
ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 1223, арк. 1 і зв.

1856, вересня 26. – Повідомлення Міністерства внутрішніх справ Київському військовому, подільському і волинському генерал-губернатору
про заборону Олександром ІІ надання закордонного паспорту підпоручику С. Трубецькому.
ЦДІАК України, ф. 442, оп. 806, спр. 239, арк. 2

1884 р., жовтня 28. – Лист князя Одоєвського - Маслова до М. Ф. Сумцова про його родинні зв’язки
з декабристом князем В. Ф. Одоєвським.
ЦДІАК України, ф. 2052, оп. 1, спр. 873, арк. 1 і зв.

Пам’ять

1861 р., жовтня 7. – Повідомлення Київського, подільського і волинського генерал-губернатора Чернігівському губернатору
про запобігання можливому відправленню Служби Божої за упокій декабристів, яку буцім-то хочуть замовити місцеві студенти.
ЦДІАК України, ф. 442, оп. 811, спр. 14, арк. 81

1906 р. – Плакат “Борцы за свободу”, конфіскований виконувачем обов’язків
старшого інспектора типографій, літографій і книжкової торгівлі у м. Одеса
в одеській книгарні “Труд”.
ЦДІАК України, ф. 335, оп. 1, спр. 12, арк. 104 і зв.

Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua

Головна сторінка Про архів Довідковий апарат Часті питання Контакти

Центральний державний історичний архів України, м.Київ (ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110, вул. Солом'янська, 24 Тел./факс: (044) 275-30-02 E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua

Головна сторінка Про архів Довідковий апарат Часті питання Контакти

Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua