_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: [email protected]


“Архіваріус при Гєнєральной архіве Малоросійской колегії”
Герасим Адамович

Герасим Григорович Адамович – “архіваріус при Гєнєральной архіве Малоросійской колегії”, одна з тих багатьох непомітних, проте важливих постатей, які формували архівну галузь часів Гетьманщини.

За свідченням самого Герасима Адамовича, рід Адамовичів походив з дрібної польської шляхти гербу Леліва, представники якої, а саме дід Дем’ян (Даміан) Адамович переселився на територію Лівобережної України (“с давныхъ летъ вышелъ для православія въ Малую Россію”). Батько Герасима Григорій Адамович з 1764 року був священником церкви Покрова Пресвятої Богородиці в місті Глухів, мав дружину Агафію Іванівну та чотирьох дітей: двох синів – Потапа і Герасима та двох дочок – Євдокію та Анастасію; Григорій Адамович помер у 1770 році, у віці 65 років. Родина мешкала у власному будинку в Усівському форштаті (передмісті) Глухова.

Герасим Григорович Адамович був другою дитиною у родині, народився в 1739 році, службу розпочав 1766 року канцеляристом у Другій Малоросійській колегії, з 1778 року працював на посаді архіваріуса при Генеральному архіві колегії, в 1781 році отримав посаду архіваріуса і чин полкового писаря (з річним окладом в 200 рублів). Старший брат Герасима Адамовича Потап також мав чин полкового писаря і був спочатку актуаріусом при Генеральній лічильній комісії, пізніше – секретарем казенної палати Новгород-Сіверського намісництва.

Із запровадженням намісництв Герасим Адамович був приписаний архіваріусом до Новгород-Сіверського намісництва (з річним окладом в 120 рублів, через що, за словами Адамовича, “претерпѣвал в снабдѣніи себе и моей семьи крайную нужду”), прийняв на зберігання в архів намісництва справи з Колегії, Скарбової канцелярії, Генеральної лічильної комісії, розбирав за намісництвами матеріали Рум’янцевського опису десяти полків Гетьманщини. У липні 1783 року він подав рапорт про звільнення з посади через неможливість поєднувати розбір книг перепису (“за намісництвами”) з повсякденними роботами архіву (видачею довідок і відповідями вищим органам влади): “…будучи занят раздѣленїем с опредѣленними канцеляристами архивных дѣл по намѣстничествам и всегдашным отправленїем по насилаемим с Коллегії указам и запросам, по сообщеніям Киевского, Черниговского и Новгородского-Сѣверского намѣстнических правленїй и палат тѣх намѣстничеств, такъже и с протчих мѣст с требованіем съ разных узаконенiй копїй и съ других по разним дѣлам выдов (окромѣ дѣл) справок, с коихъ болшою частїю нужные и требующіе для аккуратних выправок немалого времены и за всеприлѣжнѣйшим моимъ старанїем и трудами не могу успѣвать, чтобы между тѣм принимать и онїе Скарбовой канцеляріи и Щетнои коммисіи дѣла, и что по неимѣнію кому списивать тѣх требуемих съ разных мѣстъ съ узаконенїй многих копїй (о чем и Малороссійская коллегія благоволит примѣтить съ ежечасто посилаемих въ оную Коллегію от меня рапортов съ приложенїем тѣх копій), занимая для списиванія оних копїй в силу указа Малороссійской коллегії тѣх же канцеляристов, кои опредѣленни к разбору дѣл, чинится чрез то немалая остановка в разсужденії оных дѣл …”.

ЦДІАК України,
ф. 204, оп. 2, спр. 224, арк. 37.

У 1784 році штат архіву “доукомплектували” канцеляристами, Герасим Адамович залишився на посаді, і, як випливає з документів, його роботу було відзначено – в рапорті бунчукового товариша Петра Миклашевського та асесора Івана Войцеховича 1785 року про перевірку стану справ в архіві Малоросійської колегії, йдеться про добру впорядкованість архіву та особливу заслугу в цьому архіваріуса полкового писаря Герасима Адамовича. Зокрема зазначено, що “всѣ старые дѣла, производившіеся за бывшей Генеральной канцеляріи, до учрежденія Малороссійской коллегіи, то есть по 1765 год, раздѣлены на 35 родов и вновь порознь описаны… Все ж показанные дѣла поря[дком] положены на полках с означеніем [на] бумажках, приложенных на связках… Каждый род дѣл, также с какого года, и номеры, и по якой имянно, а для лучшего распознанія и ясности между старыми и производившимися в Малороссійской коллегіи и в бывших Скарбовой канцеляріи, и Генеральной щетной комиссіи дѣлами, положены на полках против каждого рода старых дѣл и в реɛстрах оных дел алфавитные буквы, означающие по якому именно реɛстру те дѣла состоят описаны… словом, вся архива Коллегіи … приведена ныне в наилучший порядок, что вменить должно означеного архиваріуса Адамовича отличным трудам, прилежности и похвальной в должности его исправности…”.

Робота архіваріуса Адамовича не була легкою – він мусив одночасно дбати про збереженість документів, розбирати документи за новим адміністративно-територіальним поділом (намісництвами), давати відповіді на запити, які надходили до архіву (про пошук документів на підтвердження права власності на маєтності, підтвердження шляхетства), видавати довідки про проходження служби канцеляристами в архіві Малоросійської колегії. Проте працював він сумлінно, переймався питанням невідповідності приміщення архіву умовам збереження документів та станом збереженості самих документів – неодноразово повідомляв про необхідність виділення коштів на ремонт будівлі та купівлю в архів столів, стільців та іншого приладдя, а також про проведення реставрації документів (“подклеить толстою бумагою или холстом”).

За значні досягнення та сумлінну 20-річну працю Адамович отримав чин титулярного радника (згідно з Табелем про ранги – 9-й клас з 14-ти). Також у 1784 році Герасима Адамовича та його нащадків за рішенням дворянського повітового зібрання і губернського предводителя дворянства Новгород-Сіверського намісництва було внесено до шостої частини дворянської родовідної книги Російської імперії. У 1786 році Адамович подавав на розгляд Малоросійської колегії донесенння про присвоєння за його “труды и долговременную службу” чина колезького асесора, проте в списках шляхти Новгород-Сіверського намісництва 1790 року все ще записаний як титулярний радник, щоправда вже на іншій посаді – судді Конотопської верхньої розправи.

Герасим Адамович був одружений з дочкою військового товариша Йосипа Юркевича – Агрипиною, з якою мав чотирьох синів – Семена, Степана, Володимира та Миколу, а також двох дочок – Варвару та Уляну. Мешкав з родиною в Глухові, в тому ж Усівському передмісті. За ревізією 1782 року (станом на 21 червня) мав одну піддану – наймичку Єфросинію Григорову дочку Матвієнкову, 30 років; в 1786 році за ним було записано двоє людей (один чоловік і одна жінка). Проте з відомостей 1790 р. про шляхту Глухівського повіту Новгород-Сіверського намісництва дізнаємось, що у Герасима Адамовича були відсутні будь-які піддані або маєтності. Його сини (Семен, Степан, Володимир та Микола) були записані в “писменныхъ делахъ при Малороссійской коллегіи канцеляристами” або “коллежскими канцеляристами в статской службе” при Малоросійській колегії; маємо відомості про службу старших – Семена і Степана, які “вступили в службу” з 15 січня 1782 року і 10 березня того ж року “произведены в канцеляристы”, в 1786 році обидва подавали прохання про присвоєння чину колезького реєстратора.

* * *

На виставці представлено документи з ф. 54, Друга Малоросійська колегія, ф. 127, Київська духовна консисторія, ф. 206, Новгород-Сіверське намісницьке правління, ф. 736, Канцелярія київського, чернігівського і новгород-сіверського генерал-губернатора, ф. 763, Канцелярія малоросійського генерал-губернатора П. О. Румянцева-Задунайського, ф. 1826, Глухівський повітовий суд, які стосуються особистого життя і службової діяльності архіваріуса Генерального архіву Малоросійської колегії Герасима Адамовича та свідчать про його завзятість та беззаперечну відданість архівній справі в нелегких умовах руйнації старої формації України-Гетьманщини та приведення всіх установ до російсько-імперських уніфікованих форматів.

Виставку підготувала
начальник відділу давніх актів
О.Б. Вовк


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Часті питання         Контактна інформація

Copyright © 2021 - ЦДІАК України
Всі права застережені