Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Міський музей, м. Київ, [1900 р.]. Фото з мережі інтернет.

В кінці ХІХ століття в середовищі київської інтелігенції визрівала ідея про створення в місті загальнодоступного музею художнього мистецтва, виробів кустарних промислів та фабричного виробництва від стародавніх часів до сучасності на теренах Південно-Західного краю імперії. Від ідей, проєктів до втілення задумів в реальний музей минуло чимало часу. В травні 1888 р. Київська міська дума, яку очолював колишній професор Київської духовної академії С.М. Сольський (за його тринадцятирічне головування у Києві почала діяти міська кінна залізниця, збудували першу міську електростанцію, пустили перший в імперії електричний трамвай, споруджено театр «Соловцов», пам'ятник Богдану Хмельницькому, завершено будівництво Володимирського собору) ухвалила рішення про потребу в будівництві й відкритті в Києві художньо-промислового музею. Але у зв’язку з раптовою смертю генерал-губернатора О.Р. Дрентельна і призначенням О.П. Ігнатьєва, до питання про необхідність побудувати в м. Києві художньо-промисловий музей міська дума повернулася в липні 1894 р. Тоді ж було ухвалено рішення про виділення для зберігання колекцій і експонатів майбутнього музею приміщення ощадної каси на Хрещатику та створення спеціальної комісії з влаштування музею, яку очолив київський, подільський і волинський генерал-губернатор О.П. Ігнатьєв. Члени комісії: В.М. Проценко, барон Р.В. Штейнгель, архітектори – В.М. Ніколаєв, Г.П. Шлейфер та інші гласні міської думи. Комісії треба було вибрати місце під будівництво музею та проєкт будівлі, організувати збір колекцій, експонатів для експозиції, а також вирішити питання про фінансування будівництва й облаштування музею. До роботи комісії були залучені: київський губернатор Л.П. Томара, київський віце-губернатор Д.С. Федоров, історики – В.Б. Антонович та О.М. Лазаревський, меценати, колекціонери – М.В. Репнін, В.В. Тарновський, Я.В. Тарновський, брати Лев та Лазар Бродські, О.М. Терещенко, В.А. Рубінштейн, М.Г. Хряков, В.І. Толлі, О.Д. Златницький, В.Ф. Семеренко, Б.І. Ханенко (про активну участь якого зазначено в документальній виставці на сайті ЦДІАК України від 15 лютого 2024 р.) та інші. Участь в справі створення музею взяв мистецтвознавець, професор Київського університету св. Володимира А.В. Прахов. Він сформулював концепцію засад художньо-промислового музею, висунув пропозиції щодо влаштування на час відвідин імператором м. Києва, виставки експонатів майбутнього музею й створення фонду для отримання коштів на придбання музейних цінностей. Впродовж 1894-1895 рр. до фонду надійшло 70000 карбованців від благодійників-меценатів.

Комісія більшістю голосів схвалила пропозицію будувати музей на вулиці Олександрівській, навпроти саду Шато-де-Фльор.

В лютому 1896 р. розпочався конкурс на проект будівлі Київського художньо-промислового музею. Серед 13 проектів, поданих анонімно під символічними назвами, на думку журі жоден не відповідав повністю всім вимогам. І все ж комісія обрала проект талановитого архітектора-самоука, який не мав академічної освіти і ліцензії на будівельну діяльність – П.С. Бойцова. Автора проектів багатьох московських особняків і палаців. Киянам і гостям міста милує око своєю довершеністю форм будівля за проектом Бойцова - колишній особняк О.Н. Терещенко, зараз Національна наукова медична бібліотека України (вул. Павла Скоропадського, 7). Проєкт музею, виконаний Бойцовим, треба було доопрацювати через особливості рельєфу. Цю роботу доручили досвідченому, титулованому В.М. Ніколаєву. Архітектор настільки переробив проєкт, що фасад будівлі різнився з вже затвердженим комісією. І тоді роботу над проєктом, розробку детальних планів, креслень, контроль над будівництвом доручили В.В. Городецькому.

Київське товариство заохочення мистецтв, очолюване графинею М.М. Мусіною-Пушкіною керуючись бажанням спрямувати свої зусилля на створення музею, та взяти на себе завдання зі збору пам’яток старовини, творів мистецтва, а також утримання установи, забезпечення її діяльності, змінює свій статут і назву на Київське товариство старожитностей і мистецтв. Перше засідання членів товариства відбулося 2 квітня 1897 р. За ініціативи заступника голови Б.І. Ханенка, для підняття статусу товариства, стати його почесним головою запропоновано великому князю Володимиру Олександровичу. Імператор погодив цю пропозицію 17 травня 1897 р. А вже 19 і 26 травня на будівництво музею з державної казни виділено 100000 карбованців.

Всього на будівництво споруди музею, яке завершено було в 1901 р. витрачено близько 249000 карбованців, з них 108000 це пожертви родини Терещенко та 41000 отримано від інших меценатів.

1 серпня 1899 р., з нагоди XI Всеросійського археологічного з'їзду, що відбувався в Києві, на першому поверсі музею відкрили археологічну виставку історичних знахідок Вікентія Хвойки – 2017 одиниць зберігання. На придбання цієї колекції для музею М.А. Терещенко витратив 5000 карбованців.

Офіційне відкриття й освячення споруди відбулося 23 грудня 1904 року, музей одержав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича.

Назви музею змінювалися залежно від епох. У 1934 р. нумізматичну, археологічну, історичну, етнографічну та частину художньо-промислової колекції виокремили й перемістили до Музейного містечка на територію Києво-Печерської лаври. У 1936 р. ця частина музейного зібрання отримала назву – Державний український музей, зараз – Національний музей історії України (вул. Володимирська 2). Інша частина музею, у складі якої залишились переважно художні колекції, отримала назву – Київський державний музей українського мистецтва (з 1964 р. – Державний музей українського образотворчого мистецтва, сьогодні – Національний художній музей України).

Музейні зібрання, створені завдяки зусиллям благодійників-меценатів, продовжують бути одними з провідних осередків культурного, мистецького життя Києва і України.