_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua

ПЕТРО МОГИЛА
митрополит Київський, Галицький і всієї Русі,
“людина багатьох світів, багатьох мов і багатьох культур”

Петро Могила (Petru Movilă, 21.12.1596 – 1.01.1647) – видатний український церковний і культурний діяч, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі. Син хотинського каштеляна, а згодом – молдавського і волоського господаря Симеона Могили, який загинув 1607 р. внаслідок боротьби за молдавський престол. Після смерті останнього родина переселилася на західноукраїнські землі, де, на думку деяких дослідників, Петро Могила здобував освіту в Львівській братській школі, зважаючі на тісні зв’язки родини з львівським братством. Де відбувалося пізніше навчання – думки істориків розходяться, згадуються Замойська академія, Сорбонна або ж єзуїтський коледж Ла Флеш. Сім’я Могил була пов’язана з багатьма польськими та українськими шляхетськими родинами і, після смерті батька, опікуном Петра Могили став великий коронний гетьман і канцлер Станіслав Жолкевський, який виконував ці обов’язки до своєї загибелі 1620 р. у Цецорській битві, в якій брав участь і сам Петро Могила. Пізніше він був також учасником Хотинської війни 1621 р., в якій з боку Речі Посполитої воювало й понад 40 тисяч козаків під проводом гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного.

Після цього Петро Могила переселився до Києва, де в 1625 р. прийняв чернецтво. Восени 1627 р. його обрано архімандритом Києво-Печерської лаври; ще одним претендентом на Києво-Печерську архімандрію був уніат Герман Тишкевич, проте більшість ченців монастиря віддала перевагу православному кандидатові – Петру Могилі. У 1632 р. на конвокаційному сеймі у Варшаві 49 православних депутатів обрали його митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. На цьому ж сеймі було ухвалено “Пункти заспокоєння віри жителів коронних і Великого князівства Литовського руського народу православного віросповідання” (так звані “Пункти заспокоєння народу руського”), якими проголошувалося повернення православним втрачених прав і визнавалася обрана 1620 р. ієрархія Київської православної митрополії. Для прийняття “Пунктів” було встановлено низку обов’язкових умов, серед яких усунення раніше обраних єпископів та обрання нових, через що було позбавлено митрополичої кафедри Ісаю Копинського, який, за підтримки козаків та міщан, був обраний київським митрополитом в 1631 р. Він до кінця свого життя заперечував законність обрання Петра Могили на митрополита і не хотів поступатися йому своїми правами. У березні 1633 р. Петро Могила отримав привілей на митрополію від новообраного польського короля Владислава IV, а в квітні того ж року – благословення від патріарха Константинопольського Кирила Лукаріса і титул “екзарха святого апостольського Константинопольського трону”.

Питання реформування освіти стало одним з приорітетних для новообраного митрополита Петра Могили. Ще будучи архімандритом він заснував школу при Києво-Печерській лаврі за західноєвропейським зразком. Вже існуюча на той час у Києві школа, започаткована 1615 р. Київським Богоявленським братством, знаходилася під протекцією православного духовенства і заснування нової школи з її “латинськими” пріоритетами, викликало невдоволення міщан і козаків. Спірне питання було вирішено шляхом об’єднання Лаврської школи з братською, яка з 1632 р. почала функціонувати на Подолі, де раніше була школа братства. Братство визнало Петра Могилу фундатором школи й дожиттєвим покровителем. Так з’явився новий навчальний заклад – Київський колегіум, згодом – Києво-Могилянська академія.

Митрополит Петро Могила докладав багато зусиль для піднесення авторитету Православної церкви і повернення їй гідного місця серед інших церков, унормування її правового становища, а також поліпшення матеріального стану. Йому доводилось вести довготривалі судові суперечки з представниками унійної церкви та місцевої шляхти за маєтності – про це свідчать документи з книг ґродських і земських судів – Луцького, Володимирського, Київського і Житомирського; ці записи містять відомості про судові справи Петра Могили з унійними митрополитами Йосифом Велямином Рутським та Рафаїлом Корсаком, родинами Горностаєвих і Собеських тощо (іноді до документів судової справи додавались межові карти). Також він дбав про повернення відібраних уніатами церков і майна, насамперед у Києві: собору Святої Софії, Десятинної церкви, Трьохсвятительської церкви, а також церкви Спаса на Берестові, якій подарував Євангеліє (видане в друкарні Львівського братства в 1636 році) з позначкою на нижньому медальйоні верхньої кришки: “Ʃіє Єv[ангє]ліє дадє въ Храм Прɛωбражєніѧ Г[оспод]нѧ на Бєрєстовѣ въ славу Х[ріст]а Б[ог]а, въ памѧть жє сєбѣ и родитєлєм своим Пєтръ Могила, а[р]х[і]єп[иско]пъ кієвскій в лѣ[то] АХМА (1641) ноєв[ря] А (1)”. На верхньому медальйоні – герб митрополита Петра Могили.

Літературна спадщина митрополита Петра Могили налічує близько 20 творів богословського, полемічного, філософського характеру. При цьому він багато уваги приділяв друкарській справі – на думку істориків, саме за його часів друкарня Києво-Печерської лаври переживала “добу повного розквіту та многоплідної праці”. На виставці представлено деякі з цих видань, зокрема: “Леітургіаріон си есть Служєбникъ...”, “Тріωдіон…” та “Православноє исповѣданіє вєры...”, написане у співавторстві з Ісаєю Трофимовичем-Козловським. Цей твір став основою віровчення для православної церкви, його було схвалено на київському Соборі та на помісному Соборі православних церков в Яссах й остаточно затверджено чотирма вселенськими патріархами. В XVIII і ХІХ ст. “Православноє исповѣданіє вєры...” неодноразово перевидавалось як в друкарні Києво-Печерської лаври, так і в друкарні Синоду.

Внесок митрополита Петра Могили в зміцнення Православної церкви й розвиток української культури настільки значний, що період його активної діяльності у першій половині XVII ст. навіть називають “могилянською добою”. Петру Могилі було присвячено багато панегіриків латинською, польською та українською мовами: “Mnemosyne”, “Sol post occasum oriens...”, “Słowa z typographiey Pieczarskiey zebrane na przyiazd Je[go] M[o]s[ci] Io Moysia Mohily woiewody y hospodara ziem mołdawskich”, “Евхаристеріон албо вдячность...”. На виставці представлено твір Феодосія Баєвського/Василевича-Баєвського (за деякими припущеннями – колишнього студента Києво-Могилянської колегії Филипа Васильовича Баєвського) “Sancti Petri metropolitae Kijoviensis thaumaturgi Rossiae... Petrus Mohila patroni sui iconismus” (1645 р.), в якому автор прославляє Могилу як освітнього діяча, для надання твору “родзинки” автор використовує потрійний акростих (початкові, середні і кінцеві літери перших рядків двовіршів утворюють слова “vivat”, “Petrus”, “Mohila”).

Помер митрополит Петро Могила 1 січня 1647 р. У своєму тестаменті він надав чіткі вказівки як про справи духовні (“у святій вірі, в якій народився, виховався і з волі і ласки Божої достоїнство митрополиче, недостойний, на собі маю, в ній же хочу і вік свій скінчити, стати перед величчю Господа мого”), так і про справи земні – заповів своє майно насамперед Київському Богоявленському Братському монастиреві та Києво-Могилянському колегіуму, Києво-Печерській лаврі та Софійському собору, а також іншим православним монастирям; визначив коло опікунів колегіуму та виконавців своєї останньої волі; себе ж заповів поховати у Києво-Печерській лаврі.

Наприкінці минулого століття православна церква увічнила пам’ять митрополита Петра Могили – у 1996 р. Священний Синод Української Православної церкви Московського патріархату канонізував Петра Могилу як місцевошанованого святого, а архієрейський собор Київського Патріархату – як святителя, в 2005 р. його ім’я піднесено до загальношанованих святих. Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної церкви від 1 квітня 2015 року ім’я Петра Могили внесено до списку Собору Вінницьких святих.

* * *

На виставці представлено оригінали та тогочасні копії документів (з актових книг Луцького, Володимирського, Київського і Житомирського ґродських і земських судів, а також документів канцелярії київських митрополитів) й стародруки з фондів і колекцій ЦДІАК України.

Виставку підготувала
начальник відділу давніх актів
Ольга Вовк


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Часті питання         Контактна інформація

Copyright © 2022 - ЦДІАК України
Всі права застережені