Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

27 липня 2021 року виповнюється 140 років від дня народження Володимира Григоровича Леонтовича – українського інженера-геодезиста, архітектора-реставратора та педагога. Його по праву вважають засновником української школи реставрації пам’яток архітектури.

Володимир Григорович народився 15 (27) липня 1881 р. в м. Гадяч Полтавської губернії в родині колезького секретаря. У 1900 р. закінчив Мінську гімназію, вступив до Петербурзького університету, а через місяць перевівся на інженерне відділення Київського політехнічного інституту, яке закінчив у 1906 р. Його дипломний проект називався “Станція Поворино ПСЗ”.

Розпочав свій трудовий шлях з червня 1906 р., працював по вільному найму як молодший інженер при Волинській губернській управі, а у липні 1907 р. зарахований на державну службу молодшим інженером з дорожньої частини при Волинській губернській управі у справах земського господарства. В грудні 1909 р. В. Г. Леонтовича призначають на посаду єпархіального архітектора Волинської губернії.

Володимир Григорович проводив обстеження стану церковних будівель, займався ремонтом кафедрального Спасо-Преображенського собору в м. Житомир. Діяльність Леонтовича як архітектора-реставратора дещо вирізнялась від вже існуючих засад. Він вважав: “Тільки поєднання практичного пристосування з реставрацією забезпечує не тільки збереженість, але й повноцінну експлуатацію історичної споруди. Будинок створюється людиною і живе доти, доки людина живе в ньому…”. Так з ініціативи Володимира Григоровича постали з небуття чимало приречених на загибель історичних пам’яток. Аби зберегти церкву св. Василія в м. Овруч, побудовану в 1190 р., він запропонував заснувати при ній жіночий монастир і спорудив для нього за проектом, розробленим спільно з архітектором В. Максимовим, келії та дзвіницю. У 1913-1914 рр. В. Г. Леонтович розробив і здійснив проект реставрації “Дому мурованого” - башти Острозького замку, побудованої в ХІV ст., розмістивши в ній історичний музей, міську бібліотеку та залу для народних читань. За його проектами відреставровано десятки інших споруд Волині. Також в 1910-1914 рр. В. Г. Леонтович займався формуванням архітектурно-меморіального комплексу “Козацькі Могили” під Берестечком. Спочатку планувалося звести церкву св. Георгія в російсько-візантійському стилю. Однак молодому архітектору вдалося переконати всіх у необхідності використати форми українського бароко та запросити для розпису храму художника Івана Їжакевича. Щоб відтворити історичне середовище часу Берестейської битви, перевіз до меморіального комплексу з с. Острів дерев’яну церкву св. Михаїла, побудовану в 1650 р. За переказами, саме в ній перед битвою молилися Б. Хмельницький зі своїми старшинами. До старовинної церкви В. Г. Леонтович добудував опасання на дерев’яних стовпцях та вхід до підземного 70-метрового переходу, що зв’язує дві церкви – нову і прадавню. Оскільки комплекс тоді був поза межами с. Пляшева, Володимир Григорович запропонував Почаївському монастирю для постійного нагляду за меморіальним ансамблем побудувати тут будівлю для скита з притулком для хлопчиків.

У 1912—1913 рр. Імператорська археологічна комісія доручила єпархіальному архітектору провести обстеження та фотофіксацію пам’яток архітектури на території Волинської губернії. Потім, у 1916-1917 рр., вже як досвідченого спеціаліста, за дорученням Академії наук Російської імперії, Володимира Григоровича Леонтовича включено до експедиції по вивченню і обліку пам’яток архітектури в районі Західного театру воєнних дій.

Протягом 1914–1947 рр. працюючи на різних посадах (інженер технічного відділу Південно-Західної залізниці, інструктор з підготовки фахівців залізничного та водного транспорту, заступник начальника навчально-залізничного відділу при Народному комісаріаті шляхів сполучення, інспектор київського відділення “Гипродор” при “Главдортранс” РРФСР, начальник геодезичного відділу Управління головного архітектора міста Києва) Леонтович виконував різні геодезичні роботи: проводив дослідження, пошукові роботи на Далекому Сході, інженерні спостереження за будівництвом мостів, складав інструкції з нагляду за деформаціями Київської набережної, виконував зйомку будівельного майданчика Русанівської протоки в Дарницькому районі, вів нагляд за дзвіницею на території заповідника “Києво-Печерська лавра”, склав плани парків на схилах Дніпра — Аскольдової могили та Пушкінського, робив топографічні зйомки Успенського собору та інші роботи.

Окрім насиченої практичної роботи інженера-геодезиста, архітектора-реставратора, В. Г. Леонтович з 1914 р. розпочав педагогічну та наукову діяльність у Київському політехнічному інституті, де пропрацював до 1930 р. Також він до 1941 р. викладав геодезію у гірничому, індустріальному та художньому інститутах, залізничному технікумі, гідротехнічному училищі. З 1930 р. В. Г. Леонтович – доцент кафедри геодезії та планування Київського інженерно-будівельного інституту, а у січні 1940 р., враховуючи великий виробничий, педагогічний досвід та написані наукові праці, йому присвоєно вчене звання професора без захисту дисертації. У 1941—1942 рр. очолював правління Будинку вчених. З 1944 до 1946 р. завідував кафедрою геодезії та картографії у Київському університеті ім. Т. Г. Шевченко. У 1946 р. професор В. Г. Леонтович повернувся до Київського інженерно-будівельного інституту, та одночасно, до 1961 р. викладав геодезію студентам архітектурного факультету Київського художнього інституту. Володимир Григорович дотримувався давнього принципу – “студенти не посудини котрі слід наповнити, а свічники, які треба запалити”.

Вийшли друком наукові праці В. Г. Леонтовича: “Літня геодезична практика” (1929 р.), “Техническое нивелирование” (1938, 1954 рр.) та “Уход за геодезическими инструментами” (1935, 1938, 1950, 1953 рр.), “Нивелирование при инженерных работах” (1958 р.) та ще багато праць, статей залишилося в рукописах, машинописах. Серед них “Архітектори, інженери і скульптори, які працювали в Києві 1855–1925 рр.”, “Звіринецькі печери” та інші.

Упродовж 1963–1966 рр. Володимир Григорович Леонтович передав до ЦДІАК УРСР різноманітні документи: плани, креслення та матеріали про роботу над ремонтом, реставрацією Спасо-Преображенського кафедрального собору в м. Житомир, замку князів Острозьких в м. Острог Волинської губ.; будівництвом церкви св. Георгія для архітектурно-меморіального комплексу “Козацькі Могили” під Берестечком; фотографії, діапозитиви на склі із зображенням дерев’яних церков та інших пам’яток архітектури на території Волинської, Полтавської губернії; листування; рецензії та інші різні документи.

В. Г. Леонтович помер на 87 році життя 29 квітня 1968 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

На виставці представлено документи, які стосуються різних періодів життя В. Г. Леонтовича та уточнюють біографічні відомості: копії метричної довідки про народження та свідоцтва про закінчення гімназії, документи про призначення на службу, перелік робіт за 1909–1939 рр., про присвоєння вченого звання професора, запрошення Імператорської археологічної комісії взяти участь в обговоренні заходів із захисту шиферних рельєфів на південній стіні Михайлівського Золотоверхого монастиря, креслення розрізу башти Острозького замку, фотографії В. Г. Леонтовича та дерев’яних церков Волині, зроблених В. Г. Леонтовичем за дорученням Імператорської археологічної комісії.

Виставку підготувала
начальник відділу забезпечення
збереженості документів
Тетяна Соломко

на початок