_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua



До 150-річчя від дня народження Олександра Гнатовича Лотоцького,
українського громадсько-політичного діяча, науковця, публіциста, перекладача та письменника

Олександр Гнатович Лотоцький народився 9(21) березня 1870 року у селі Бронниця на Поділлі.

Батько – священник Гнат Лотоцький та мати – дочка відомого діяча православної церкви Северіана Дложевського, рано привили йому інтерес до читання. Вже в юному віці Олександр захоплювався українськими книгами з сімейної бібліотеки. Після початкової домашньої освіти він навчався в шаргородській духовній повітовій школі, а з 1881 р., після переїзду родини, пішов до школи в Тульчині.

У 1884 р. юного Лотоцького прийняли до Подільської духовної семінарії в Кам’янці. Саме тут, у “Подільських єпархіальних відомостях” згодом будуть надруковані його перші вірші. Але на п’ятому році навчання Олександр буде вимушений покинути гімназію і поїхати до Грузії для допомоги старшому брату. В Тифлісі він зблизився з грузинськими семінаристами, які були рішуче налаштовані проти царизму. У Грузії Лотоцький вперше спробував зробити переклади грузинської поезії українською мовою.

У 1890 році Лотоцького було прийнято до Київської семінарії. Він одразу вступив до семінарської общини, організатором якої був Лука Скочковський. Велику роль у житті спільноти відігравали В. Антонович, М. Грушевський та О. Кониський.

Як одному з найкращих учнів семінарії Лотоцькому призначили державну стипендію для навчання у Київській духовній академії. Саме тут у нього виник стійкий інтерес до теми історії церкви, яку він буде розвивати все життя. Але це захоплення відразу ж принесло перші проблеми – після публікації статті про українську церкву в записках “Наукового товариства ім. Шевченка” у Львові Олександра було визнано неблагонадійним, а його кандидатську роботу не було прийнято до захисту. Деякий час після завершення навчання молодого вченого не брали на роботу. Лише у 1896 році він почав працювати у Київській палаті Державного контролю.

О. Лотоцький став одним з засновників українського видавництва “Вік”, яке прославилось виданням першого збірника-антології творів українських поетів.

У 1900 році Олександр прийняв пропозицію про перехід на службу в Департамент кредитного контролю у Петербурзі, місті, в якому він прожив наступні 17 років. Його робота вимагала економічної освіти, яку Лотоцький здобув самостійно. Водночас ґрунтовні знання у галузі духовної освіти дозволили вченому зайняти посаду члена учбового комітету в Синоді під час підготовки реформи духовних шкіл.

Але найбільш важливою суспільною справою для О. Лотоцького був захист від цензури творів українських письменників – І. Нечуй-Левицького, А. Кримського, О. Грінченка та інших. Завдяки його діяльності в “Благотворительном обществе издания общеполезных и дешевых книг” було видано першу українську енциклопедію – “Украинский народ в его прошлом и настоящем”.

Особливо варто виділити роль Лотоцького у відміні указу 1876 року про заборону української мови. 26 грудня 1904 року він (разом з П. Стебницьким) подав першу записку з цього приводу в Міністерство внутрішніх справ, а також був у складі Комісії Академії наук, що підтримала звернення і виступила за скасування ганебного указу.

Також варто відзначити важливу роль, яку Олександр Гнатович відіграв у виданні українського перекладу Євангелія, яке було опубліковано протягом 1905–1912 рр. Він виступив як один з перекладачів, а також долучився до редагування текстів і узгодження питань, пов’язаних з підготовкою видання до друку.

Починаючи з дати заснування Лотоцький був активним членом Товариства Українських Поступовців.

Після Лютневої революції у Петербурзі було створено Українську національну раду, головою якої обрали О. Лотоцького. Згодом його ж делегували на перший Український національний конгрес. У березні 1917 року він був призначений на пост губернатора Буковини і Покуття, який займав до січня 1918 року.

На початку 1918 року Лотоцький прибув до Києва і одразу ж був призначений генеральним писарем Генерального секретаріату Української Центральної Ради. Також він займав посаду державного контролера в уряді Української Народної Республіки.

Після встановлення Гетьманату його було призначено міністром сповідань замість В. Зеньковського. На цьому посту він боровся за автокефалію Української православної церкви. 12 листопада 1918 р. Лотоцький виступив на засіданні Всеукраїнського церковного собору з цього приводу.

Після приходу до влади Директорії автокефалія стала одним з важливих напрямків роботи уряду. Саме це стало причиною призначення Лотоцького українським послом в Османській імперії. Його кінцевою метою було добитись визнання автокефалії УПЦ Константинопольським патріархатом. Але через те, що вибори нового патріарха були призначені на 1922 р., цю місію здійснити не вдалося.

Після програшу визвольних змагань та окупації Османської імперії військами союзників Лотоцький емігрував до Австрії, де певний час знаходився у великій скруті, працюючи сторожем на фабриці. Лише у 1922 році він був запрошений на посаду доцента історії Українського вільного університету у Празі, де працював до 1929 року. У 1927–1930 рр. він також виконував обов’язки уряду УНР в екзилі, до 1938 р. був заступником прем’єра.

У 1929 році Лотоцький із сім’єю переїхав до Варшави, де обійняв посаду на кафедрі церковного права Православного богословського відділення Варшавського університету. А вже наступного року він став організатором і першим головою Українського наукового інституту.

У варшавський період Лотоцький активно займався політичною діяльністю. Він брав участь в роботі “Українського Центрального комітету”, Українського військово-історичного товариства, допомагав Лізі пригноблених Росією народів “Прометей”, студентським організаціям і співпрацював з редакціями окремих політичних журналів.

Початок Другої світової війни Олександр Лотоцький застав у Варшаві. Під час обстрілу в домі, де жив професор, почалась пожежа. Рятуючи свій архів, він застудився і захворів на запалення легенів. Незабаром – 22 жовтня 1939 р. – помер і був похований на варшавському кладовищі.

Підсумковий доробок О. Г. Лотоцького вражає. Як вчений він широко досліджував історію церкви, написавши чималу кількість статей про окремих діячів церкви, історію церкви на Поділлі, Галичині і Буковині, роботи про структуру і діяльність окремих церковних організацій і братств, релігійні звичаї і обряди, а також фундаментальні праці “Українські джерела церковного права” і “Автокефалію”. У своїх дослідженнях він торкався теми історії української літератури і життєписів окремих її представників. Важливо згадати про статті і дослідження на економічну тематику, яким Олександр Гнатович приділяв значну увагу.

Як публіцист і громадський діяч він зачіпав актуальні політичні проблеми, описував стан освіти, виступав за оборону української мови в школі, пропагував творчість українських письменників і поетів, був одним з організаторів суспільно-політичної діяльності української громади в Петербурзі.

Відомо як мінімум кілька художніх творів О. Лотоцького – це “Батьків гріх”, “Заручини”, “Сестра”, “Сільський сатирик”. Під псевдонімом Білоусенко було видано казки для дітей – “Пригоди Вовка Неситого”, “Зайчик-Побігайчик”, “Лисичка-сестричка” та хрестоматії дитячої літератури “Вінок” і “Колобок”. Публікувались і перекладені ним твори грузинських поетів – Церетелі, Ерістова, Джавідешвілі.

* * *

У ЦДІАК України зберігається особовий фонд О. Г. Лотоцького, окремі документи з якого та з інших фондів архіву представлено на виставці.

Виставку підготував
провідний науковий співробітник
М. О. Гнєздовський


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Часті питання         Контакти

Copyright © 2020 - ЦДІАК України
Всі права застережені