Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Іван Львович Липа видатний український громадський і політичний діяч, письменник, лікар за фахом. Народився 24 лютого 1865 р. у м. Керч Таврійської губернії в родині міщан. Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі, після закінчення якої вступив до Керченської чоловічої гімназії. У 1888 р. став студентом медичного факультету Харківського університету.

Навчаючись у Харкові, Іван Липа разом зі своїми однодумцями у 1891 р. заснував таємну політичну організацію «Братство тарасівців». Її учасники, серед яких були такі відомі постаті як Микола Міхновський, Борис Грінченко, Микола Вороний, Мусій Кононенко, Володимир Шемет, дали клятву на могилі Тараса Шевченка поширювати серед українців безсмертні ідеї Кобзаря. Уперше програма братства була виголошена Іваном Липою у Харкові на відзначенні Шевченківських роковин у лютому 1893 р., а вже у квітні вона була з деякими доповненнями анонімно опублікована у львівській газеті «Правда» під назвою «Декларація віри молодих українців». Документ затвердив наступні принципи: українці є окрема нація; як і кожна нація, українці потребують національної волі для праці й поступу; повна автономія України (на той час на це гасло не наважувався ніхто); єдність українського народу; негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому визнання його користі для національного руху; радикалізм і екстремізм щодо відступників; необхідність українських шкіл; функціонування української мови в усіх сферах життя. Головне гасло тарасівців: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ».

Тарасівці тісно співпрацювали з українофільським гуртком подружжя Русових, провадили діяльність у Києві, Чернігові, Одесі, Полтаві, на Кубані, в Криму, Молдові. У травні 1893 р. харківський осередок організації був розгромлений поліцією. Івана Львовича заарештували й ув’язнили на 13 місяців, а також відрахували з університету. Він мешкав під наглядом поліції спочатку у Керчі, потім – у Казані, де у 1897 р. закінчив навчання в університеті та отримав диплом лікаря.

У 1898 р. Іван Липа розпочав лікарську практику в с. Липецьке Ананьївського повіту Херсонської губернії. З липня 1898 р. по лютий 1902 р. працював земським лікарем містечка Мачухи Полтавського повіту та губернії. Згодом переїхав на Одещину в с. Дальник, де в 1904–1905 рр. побудував власним коштом лікарню для незаможних жителів. Багато подорожував Україною.

Працюючи санітарним лікарем у м. Одесі, Іван Липа поєднував медичну кар’єру з культурно-просвітницькою діяльністю, співпрацював з одеською «Просвітою» і Одеським літературним товариством. У 1905 р. разом з дружиною Марією Шепель-Шепеленко видав альманах «Багаття», редагував тижневик «Українське слово», друкувався в українських часописах «Діло», «Народ», «Буковина», «Зоря», «Літературний Науковий Вісник», «Українська Хата» та інших. Писав вірші, оповідання, казки, спогади про студентські роки (збірки «Тринадцять притч», «Оповіді про смерть, війну і любов», «Моя Вкраїно, мій ти раю…»). Дім Івана Липи в Одесі став осередком культурницького руху, який часто відвідували громадські діячі та письменники, зокрема: Гнат Хоткевич, Григорій Чупринка, Володимир Самійленко, Олександр Олесь. Через це Іван Львович привертав до себе увагу поліції і перебував під наглядом каральних органів.

У 1917 р., коли почалася Українська революція, Івана Липу обрали на посаду лікарського інспектора м. Одеси. З березня по квітень 1918 р. він був призначений комісаром Одеси, заснував українське видавництво «Народній Стяг». На початку 1919 р. переїхав до Києва, де зайняв посаду міністра віросповідань в уряді Української Народної Республіки. На цій роботі він докладав зусиль до унезалежнення Української православної церкви, зобов’язував вести усе церковне діловодство, особливо метричні книги, виключно українською мовою. З серпня 1920 р. входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР, деякий час був міністром охорони здоров’я УНР в екзилі (у м. Тарнів, Польща).

Після програних визвольних змагань у березні 1922 р. Івана Липа переїхав до містечка Винники біля Львова, де займався лікарською практикою і писав (зокрема, були написані новели «Кара» й «Утома»). Наступного року стан здоров’я Івана Львовича різко погіршився через хворобу на рак і 13 листопада 1923 р. письменника не стало. Йому було лише 58. Дружина Марія пережила чоловіка на 12 років. Син Юрій Липа, який отримав від батька духовний заповіт – іти по життю, чесно виконуючи професійний обов’язок і тримаючи в серці невгасиму віру в майбутнє незалежної України, став громадським діячем, одним із визначних ідеологів українського націоналізму.

Поховали Івана Липу 15 листопада у Винниках. Обряд поховання провів греко-католицький священник, видатний громадський і політичний діяч, отець Григорій Гірняк.

На виставці представлені окремі документи жандармських управлінь (фонди №№ 274, 385, 2226) та Київської духовної консисторії (фонд 127), які містять відомості біографічного характеру про Івана Львовича Липу та його світлину.