Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Марко Грушевський народився 25 квітня (7 травня за н. ст.) 1865 р., в день євангеліста Марка, в с. Худоліївка Чигиринського повіту на Київщині в родині стихарного дячка місцевої церкви св. Параскеви Феодора Іоаннова Грушевського та його дружини Маріанни Іосифової, православного віросповідання. Охрестили Марка в церкві св. Параскеви 27 квітня 1865 р. Таїнство хрещення проводили священник Петро Завиновський та паламар Олександр Левитський.

9 серпня 1897 р. Марко Грушевський був рукоположений у сан священника до церкви св. Михаїла с. Суботів, про що йому було видано ставленицьку грамоту та призначено річне утримання у розмірі 300 рублів.

В одній з клірових відомостей церкви св. Михаїла с. Суботів за 1899 р. про Марка Грушевського писалося: «Священник Михайлівської церкви с. Суботів Чигиринського повіту Марко Грушевський – син псаломщика. Закінчив курс Київської духовної семінарії у 1889 році за другим розрядом. У 1889–1890 навчальному році обіймав посаду вчителя церковно-парафіяльної школи в с. Худоліївка Чигиринського повіту. З 1890 по 1893 рр. обіймав посаду вчителя такої ж школи і псаломщика. З 1893 по 1895 рр. прийнятий другим псаломщиком до Андріївської церкви в м. Києві на два місяці, згодом за розпорядженням Єпархіального керівництва – першим псаломщиком. З 1895 по 1896 рр. призначений вчителем в с. Мордва Чигиринського повіту. В 1896–1897 навчальному році – вчитель другокласної школи с. Головківка Чигиринського повіту. З 20 травня 1899 р. проходив затвердження Міністерського керівництва на посаду законовчителя до Однокласного Міністерського училища – чоловічого та жіночого. В родині – дружина Марія Іванова і син Михайло».

Серед документів, що зберігаються у фонді 1235 “Грушевські” ЦДІАК України особливу увагу привертають особисті листи Марка Грушевського до брата Михайла Грушевського. Понад 40 листів висвітлюють їх шанобливі та дружні відносини, повагу й щирість.

Марко звертається до Михайла “Рідний мій брате, Золото моє Мишо!”, “Рідний брате, голубоньку Мишо!”, “Ріднесенький мій!”, “Рідний Мишо!”, “Братічку!”, “Мій брате!”. Він запрошує Михайла приїхати погостювати, відпочити від міського шуму та помилуватися селами, уквітчаними ранньою весною: «А вже скучив за тобою та щей добре! Все, бач, мріялось мені бути у Киіві і наговоритись добре… Чи не можна б тобі, мій голубчику, оце на cвятки до мене (на дачу б то) приіхати, га? От якби ласка твоя! Не звеселив би!! Та я б тебе на руках у хату вніс! У мене б тут не погано було: одпочив би од шуму, поглянув би і на села, уквічани ранньою весною» [с. Худоліївка, 1 квітня 1891 р.]

Марко мріє розповісти про український народ, яким він є: «В) Роскрить правдиво очі всім об украінському народові, який він справді є тепер. Захід і тут зроблений, за те, як виконається побачим, певно незугарен я буду, але зроблю наскілько вдасться мені се» [с. Мордва, весна 1896 р. ]

Він прагнув бути справжнім духовним наставником і лідером для своєї громади в с. Суботів, оскільки вважав, що духовний наставник має бути активним учасником життя громади, не лише проводячи богослужіння та обряди, але й дбати про духовний та моральний стан своїх парафіян через проповіді, настанови; займатися просвітницькою діяльністю, сприяючи освіті та культурному розвитку громади.

Його турбує професійний і фаховий розвиток сільських дітей, молоді: «А от нарешті вже про книги…во я викажу усе, а оце про школку свою дещо похвалюсь. Тип іі склався сам собою. Видко все, шо було в бібліотеці. Діти ті, шо вже й покінчали школу, прийшли до мене, шоб дати ім курс дальшого навчання на своєму кошті. Я одвів ім місто і з уст же розказував усе по арихметоци, гражданські сторіи і завдавав сочиненія.» [с. Мордва, вересень 1896 р.]

Марко просить Михайла вислати йому такі книжки, як «Записки Наукового товариства імені Шевченка», «Літературно-науковий вістник», а також мріє придбати книгу Похилевича Л. І. «Сказання про населені місцевості Київської губернії, 1864 р.». «За “Записки” до землі од неба спасибі буде, як висилатимеш. Везти свій віз мирно я завше любив і скачків та нервів не стерплював ніколи. – Перше тіко, як любив єго везти весело, а тепер я думаю везти єго понуро» [с. Мордва, весна 1896 р.]. В іншому листі: «“Вісник” дуже коштовна річ. Коли перше вражіння зроблено “Записками” – вражіння чогось надзвичайного – великого» [с. Суботів, 12 грудня 1898 р.]. Ще в одному: «Оце ще надсилаю планок середини Суботова, як додаток до попереднього, де забув проставити “Завалівки”, а це ж треба, бо і у д[обродія] Антоновича є згадка про “валок” і здається щось згадується і у Похілевича (не знаю, де б дістати)…» [с. Суботів, 1899 р.].

Через доноси місцевих священників Марко Грушевський перебував під пильною увагою Київського губернського жандармського управління за підозрами в підбурюванні селян проти царської влади та пропаганді українофільських ідей: «Разом з доносами на мене, яко записками Худоліівки, пішли і в поліцію доноси, що я щей он <…>. Шукали й книжок, по селі навіть. Я тіко дивився на все це ждав кінця. Аце вже в трех [припорціях] я видужав слідство. Може вже й не буде. Кінця ж ще не звісно од митрополита. Добра, певно, я не жду ні которого од власти і од попівства взагалі» [с. Мордва, весна 1896 р. ]

У справах фонду 274, Київське губернське жандармське управління, м. Київ, зберігаються документи, що підтверджують причетність Марка Грушевського до забороненої царським урядом партії «Українська народна оборона». Організація закладена у 1905 р., мета – сприяння збройному повстанню.

У січні 1906 р. начальник Київського губернського жандармського управління (далі – КГЖУ) полковник Ковалевський розглянувши донесення свого помічника в Черкаському повіті щодо священника с. Суботів Марка Грушевського і його дружини, зазначив, що Грушевські неодноразово збирали селян, підбурювали їх на непокору уряду. Визнаючи діяльність Марка Грушевського та його дружини вкрай шкідливою для громадського спокою та порядку Ковалевський постановляє направити переписку про Грушевського та його дружину Київському губернатору з проханням видати розпорядження щодо їх адміністративної висилки за межі Київської губернії.

30 червня 1908 р. чигиринський повітовий справник Турчинов інформує начальнику КГЖУ: «Секретним спостереженням агентів встановлено, що в с. Суботів є у політичному відношенні схильна до влаштування злочинних організацій наступна особа, священник Марко Грушевський, затятий прихильник відокремлення Малоросії, давно вже підозрюваний у таємній агітації, внаслідок чого у нього був проведений обшук, дуже хитрий і обережний і тому був не вразливий».

19 листопада 1909 р. генерал-майор Леонтьєв доводить до відома начальника Київського охоронного відділення про те, що факти шкідливої діяльності священника Грушевського і його дружини у 1908 році доведені до відома Київського губернатора, і що, з чуток, Грушевський з січня 1910 р. буде переведений до іншого повіту.

Серед документів фонду 442, Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора, м. Київ, зберігається копія листа від 18 січня 1912 р. Київського губернатора до Департаменту поліції, в якому зазначено про поширення українофільства в Україні та при цьому згадуються брати Марко і Михайло Грушевські «…Як неутопічно, звісно ж, вчення українофілів про самостійне існування України як політичної одиниці, чи про злиття її з Прикарпатською Руссю, воно знаходить масу прихильників, особливо серед інтелігентних та напівінтелігентних верств населення. На жаль, слід зазначити, що до цієї партії примикають у значній кількості не лише зазначені класи населення губернії, а й пастирі православної церкви. Як, наприклад, у Чигиринському повіті знаходиться видатний прихильник і пропагандист українофільства священник Марко Грушевський – родич відомого професора-українофіла Грушевського…».

Документи, що зберігаються у фондах 127, 274, 442, 1235 ЦДІАК України розкривають багатогранну особистість Марка Грушевського, дають можливість зазирнути не лише в глибини його душі, а й відчути ту безмежну, палку любов, яку він плекав до України та її народу – любов, що стала рушійною силою його життя і творчості.

Використано: ПОСТАТЬ МАРКА ГРУШЕВСЬКОГО НА ЗЛАМI ЕПОХ: IСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГIЧНI ВIЗIЇ. Збірник наукових праць. Інститут культурології НАМ України. Київ – 2014.