_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua



Він розбудовував українську Україну:
160-річчя з дня народження Євгена Харламповича Чикаленка (1861–1929)

«Багато таких людей є, що захоплюються українством до
глибини душі, а не до глибини кишені!»
Євген Чикаленко

З кінця ХІХ ст. постать Євгена Харламповича Чикаленка була оточена ореолом авторитету й пошани – громадський і культурний діяч, меценат української культури, видавець та публіцист. Один із лідерів українського національно-визвольного руху на початку ХХ ст., внесок якого в становлення української нації та української державності важко переоцінити. З нагоди 160-ліття з дня народження Євгена Харлампович Чикаленка Центральний державний історичний архів України, м. Київ підготував онлайн виставку.

Євген Чикаленко народився 9 (21) грудня 1861 р. в родині Харлампія та Олени Чикаленків в с. Перешори Херсонської губернії. Батько, колезький радник Харлампій Іванович (1829–1871), служив в Ананьївському повітовому суді. Після смерті діда, успішного землевласника, підхорунжого Бузького козацького війська Івана Михайловича Годорожій-Чикаленка (1774–1865) батьки переїхали до прадідівського маєтку в с. Перешори. У селі родину Чикаленків, яка 1830 р. профінансувала будівництво храму, шанували.

Першим учителем Євгена став місцевий священник В. Лопатинський, а з 9 років хлопець навчався у пансіоні англійця Ранделя. 1875 р. він вступає до Єлисаветградського реального училища. У цей час юнак знайомиться з братами Тобілевичами, які згодом стануть зачинателями українського професійного театру в підросійській Україні.

1881 року Євген Чикаленко зробив невдалу спробу вступити до університету Св. Володимира. Утім, у Києві знайомиться з істориком В. Антоновичем, композитором М. Лисенком, письменником М. Комаровим, статистиком О. Русовим, істориком Д. Багалієм та іншими діячами, які вплинули на формування його світогляду.

У 1882–1884 рр. вивчав агрономію на природничому факультеті Харківського університету. Одночасно стає членом української студентської громади, драгоманівського гуртка. Проте плідна громадська діяльність була перервана арештом 1884 р. і Є. Чикаленко був змушений повертається в Перешори та впродовж 5 років жити під наглядом поліції. У ці непрості роки він виявляє неабиякі таланти агронома: перешорський маєток перетворюється на своєрідне дослідне поле, де застосовуються технології сівозмін вченого-ґрунтознавця П. Костичева, вирощуються нові агрокультури.

Збільшувалась і сім’я Євгена Харлампійовича. Дружина, Марія Вікторівна, народила чоловікові шестеро дітей, які вподальшому прославлять рід Чикаленків. Так, Ганна стала журналісткою, перекладачем, Вікторія – художницею, Левко – археологом, Петро – перекладачем, Іван – завідувачем українського відділу Держвидаву в Одесі.

1894 року родина Чикаленків переїздить до Одеси, де став активним учасником Одеської громади. На жаль, 1895 р. приніс велике горе в сім’ю Чикаленків – померла донька Євгенія. Є. Чикаленко увічнив доньку, використавши її посаг для створення бібліотеки та школи в Перешорах.

У цей період Євген Харлампійович реалізовує й інші культурно-освітні проекти. Так, при Науковому товаристві ім. Тараса Шевченка було зорганізовано фонд імені Д. Мордовця для підтримки українських письменників. Також 1902 р. меценат профінансував будівництво Академічного дому у Львові, з умовою надання кімнат для студентів з підросійської України.

Ще в Перешорський період Євген Харлампович розпочинає видання літератури з агрономії та зоології для селян. Упродовж 1897–1918 рр. побачили світ шість книг цієї серії, які витримали кілька перевидань: «Чорний пар, плодозміни і сіяна трава» (6 видань), «Худоба: коні, скотина, свині та вівці» (4 видання), «Сіяні трави, кукурудза і буряки» (4 видання), «Виноград» (3 видання), «Сад» (3 видання), «Лад у полі» (1 видання). Брошури перетворилися на справжній бестселер, розходилися півмільйонним накладом, перекладалися румунською і російською. За популярністю вони поступалися лише Шевченковому «Кобзарю». За цю самовіддану просвітницьку працю Харківське товариство сільського господарства нагородило Євгена Харламповича срібною медаллю, а Полтавське товариство сільського господарства – золотою.

Восени 1900 р. родина Чикаленків переїздить до Києва. Спочатку проживали в будинках під № 91 та № 56 на вул. Маріїнсько-Благовіщенській, нині вул. Саксаганського. Також на цій вулиці мешкали знані учасники Київської громади – Кониські, Старицькі, Косачі, Лисенки. Дім Чикаленків перетворився на своєрідний культурний осередок, в якому організовувалися літературні вечори, зароджувалися цікаві проєкти, які отримували подальше втілення (було засновано видавництво «Вік», книгарня журналу «Кіевская старина»).

На фоні національного піднесення після революційних подій 1905–1907 рр. Євген Чикаленко поринає в політичне та громадське життя Києва. Вступає до Української демократично-радикальної партії (1908 р. реоганізована в Товариство українських поступовців). Також Євген Харлампійович фінансує українські газети «Громадська думка» (1906) та «Рада» (1906–1914). Редакторами цих видань у різні часи були М. Павловський, С. Єфремов, В. Яновський та багато інших. З окремими сторінками цих часописів, книг можна ознайомитись нижче.

З початком Першої світової війни царський уряд закриває редакцію «Ради», а Є. Чикаленко переїздить до Петербурга, а потім – у Фінляндію на лікування. Повернувся в Україну лише весною 1917 р. У період національного піднесення був одним із ініціаторів скликання Української Центральної Ради. Євген Харлампійович був виваженим громадським діячем, який не сприймав соціалістичні проєкти. Так, у його мемуарах ми можемо натрапити на такі слова: «Я доводив Грушевському, що треба будувати державу на середньоземельному власникові, бо голота – елемент непевний і не підтримає в тяжку годину, а великоземельні власники не зацікавлені і розженуть Центральну Раду. Треба, щоб варяг повів політику справді державну, а не класову великопанську, бо наша країна поки що хліборобська, то й політика повинна бути дрібнобуржуазна, селянська, як у Норвегії, Данії чи Швеції».

До осені 1917 р. Є. Чикаленко проживав у Перешорах та підготував друге видання книжки «Розмова про мову». У ній доводив необхідність запровадження рідної мови в освіті, пресі, науці, державних та інших установах. «Перечитайте минуле життя всіх народів, то побачите, що тільки просвіта на своїй рідній мові будить народ від віковічного сну, визволить його з темноти та бідності на ясний світ до кращого життя». Один з її примірників зберігся у фондах Державної наукової архівної бібліотеки України, м. Київ, і пропонується увазі читачів.

У 1919 р. родина Чикаленків була змушена виїхати в Галичину, а згодом – в Австрію, Чехословаччину.

У добу емігрантських поневірянь Євген Харлампійович намагався брати активну участь в науковому та громадському житті української еміграції. Так, з 1925 р. Є. Чикаленко очолював Термінологічну комісію при Українській господарській академії в Подєбрадах. Як і в довоєнні роки гостинний господар приймав гетьманців та січовиків, гуманітаріїв і техніків, придніпрянців та галичан, соціал-демократів та націоналістів. Євген Харлампійович умів достойно вести дискусії, вислуховувати опонентів, фахово аргументувати свою позицію – адже мав непересічні знання й ерудицію. Останні роки Є. Чикаленка були ускладнені проблемами зі здоров’ям та жахливою звісткою про арешт та смерть сина Петра у Курській пересильній в’язниці.

Помер Є. Чикаленко у червні 1929 р. в Празі.

У фондах ЦДІАК України зберігаються: епістолярна колекція, документи про дозвіл/заборону видань, призначення Євгена Харламповича редактором «Нової громади», «записки» поліцейського нагляду за домом Чикаленків у Києві, різних осіб з Чикаленком, клопотання та ін.

Виставку підготувала
провідний археограф відділу давніх актів
к.і.н. Леся Іванченко


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Часті питання         Контактна інформація

Copyright © 2021 - ЦДІАК України
Всі права застережені