_

 Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Адреса: 03110, м. Київ-110,
вул. Солом'янська, 24
Тел./факс: (044) 275-30-02
E-mail: mail.cdiak@arch.gov.ua



До 175-річчя від дня народження Олексія Івановича Маркевича,
видатного українського історика та громадського діяча

Олексій Іванович Маркевич народився 17 березня 1847 р. в с. Смош Прилуцького повіту Полтавської губернії. Родина Маркевичів належала до прилуцької гілки козацько-старшинського роду Марковичів. Окрім Олексія Івановича в родині виховувались ще троє синів: Петро Іванович, який пізніше став генерал-майором та служив помічником інтенданта у Варшаві, Митрофан Іванович – генерал-майор, командир артилерії у фортеці Новогеоргієвськ, Василь Іванович – чиновник міністерства юстиції, пізніше сенатор Правлячого Сенату.

Олексій Маркевич навчався у І Київській гімназії, після закінчення якої вступив до Костянтинівського межового інституту у Москві, але там навчався зовсім недовго і за “незадовільну” поведінку був відрахований у 1862 р. Незабаром повернувся в рідні місця, де продовжив навчання у Ніжинському ліцеї князя Безбородька. Пізніше навчався в Одеському університеті, який закінчив у 1869 р.

Саме з Одеським університетом надалі була пов’язана наукова кар’єра Олексія Маркевича. Після захисту у Київському університеті Св. Володимира магістерської дисертації на тему “О местничестве: Русская историография в отношении к местничеству” (1879 р.) почав працювати приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Одеського університету. У 1883 р. приват-доцент Маркевич потрапив у поле зору жандармського відомства за критичні оцінки царювання Олександра І. Ця справа розглядалася навіть тимчасовим Одеським генерал-губернатором і згодом затримала захист докторської дисертації вченого та здобуття ним посади професора університету.

Міська народна аудиторія на Старофранківській вулиці в Одесі

Суспільно-політична ситуація в країні характеризувалася зростаючим тиском царату на будь-які прояви української національного життя. Емський указ, а також ціла низка інших заходів, направлених на згортання українського громадсько-політичного руху в Харкові, Чернігові, Полтаві та Києві, політичні переслідування членів громад, вимушена еміграція Михайла Драгоманова, призвели до зростання значення Одеси в українському русі. У різних навчальних закладах Одеси, зокрема й в університеті, поряд з активним політичним рухом загальноросійських політичних течій діяли також прихильники українського руху, одним із яскравих представників якого був Олексій Маркевич.

Хоча тема наукових досліджень вченого не була пов’язана з історією України, саме він вперше в Одеському університеті почав читати курс історії України. Коментуючи надання дозволу приват-доценту Маркевичу читати такий курс ректор університету Семен Ярошенко писав у листі від 17 вересня 1884 р. декану історико-філологічного факультету Івану Некрасову: “… я не бачу перешкод до допуску його (Маркевича) до читання лекцій, тому що він знає, що йому загрожує у разі відхилення від програми”.

Захистивши у 1889 р. докторську дисертацію на тему "История местничества в Московском государстве в ХV–ХVII вв.", Олексій Маркевич став екстраординарним, а з 1893 р. ординарним професором Одеського університету.

Також вчений був активним учасником громадського життя Одеси, членом багатьох товариств (за словами Маркевича, станом на 1901 р. – дев’ятнадцяти), мав контакти з представниками Одеської громади, членом якої, однак, не був. Він реалізовував свою активну громадську позицію через читання відкритих лекцій в Народній аудиторії. Зокрема, у 1895 р. він долучився до святкування дня народження Шевченка: виступив з доповіддю про життя поета, з яким був особисто знайомий, та декламував поему “Думи”.

У 1895 р. професор Маркевич був затриманий на кордоні під час спроби нелегально провезти в Російську імперію заборонену літературу. У списку вилученої літератури, окрім окремих брошур з історії царювання Олександра І і Олесандра ІІ, була, здебільшого, література українською мовою, куплена напередодні у Львові: “Русалка Дністрова”, збірки Шевченка, Нечуя-Левицького, періодичні видання Галичини. Цей випадок поклав кінець викладацькій кар’єрі професора. Як особі, підозрюваній в політичній неблагонадійності, йому було запропоновано піти у відставку, що він і зробив. Незважаючи на те, що викладати в університеті професор більше не міг, він активно виступав з відкритими лекціями в Одесі, Кишиневі, Сімферополі, спрямувавши всю свою енергію на громадсько-політичну діяльність.

Будівля Одеського товариства історії і старожитностей.

З 1887 р. Олексій Маркевич був членом Одеського товариства історії і старожитностей. Брав участь у діяльності зі збереження пам’яток історії Півдня України, зокрема Судацької фортеці та Херсонесу. У 1898 р. у складі комісії для визначення стану пам’ятки з можливою її подальшою реставрацією Олексій Іванович відвідав Судацьку фортецю. У цьому ж 1898 р. Товариство безуспішно намагалося завадити Ермітажу вивезти з Херсонесу мармуровий постамент з написом про хід війни полководця Діофанта зі скіфами, виявлений під час археологічних розкопок, проведених членами Товариства у 1878 р.

З 1901 р. Олексія Маркевича була обрано гласним від Одеси, відтак він активно захищав права одеситів перед владою міста і губернії, намагаючись поліпшити умови життя містян.

У той же час професор Маркевич активно співпрацював у різноманітних наукових товариствах за межами Одеси. Ще під час перебування у Львові в 1895 р. він заприятелював з молодим на той час професором Львівського університету Михайлом Грушевським (останній тільки в 1894 р. став професором цього університету) і перебував з ним у листуванні до кінця життя, спершу активно співпрацюючи з Науковим товариством ім. Т. Г. Шевченка, а з 1901 р. ставши дійсним його членом.

Громадська, політична та наукова діяльність Олексія Маркевича була високо оцінена його сучасниками. Під час поховання вченого, яке відбулося 7 червня 1903 р. в Одесі, попрощатися з ним прийшли почесні громадяни міста, представники адміністрації, професори і студенти, робітники і міщани. Своєю щоденною працею професор Маркевич сприяв підвищенню освіченості, спонукав до вивчення історії і культури українського народу на Півдні України, сприяв формуванню нового покоління українських істориків. В некролозі, написаному Михайлом Грушевським “Пам’яті Олексія Маркевича” зазначено: “Він любив університет, авдиторію, любив викладати, читати реферати, у нього було се органічною потребою – ділитися своїми гадками ех cathedra, і він мав успіх – був дуже популярним лектором. Тільки пізніше йому дали більше свободи з такими публічними відчитами, і він широко користав з сього права, бо до нього зверталися по відчити при всякій нагоді, і при широкій популярності його в суспільності мав у сім величезну “практику”.

***

На виставці представлені документи жандармських і поліцейських чиновників. Зокрема про затримання професора Маркевича 9 серпня 1895 р. на станції Волочиськ під час спроби нелегально провезти літературу, придбану ним у Львові.

Виставку підготувала
головний спеціаліст відділу використання інформації документів
Юлія Орел


Документи

Головна сторінка         Про архів         Довідковий апарат         Часті питання         Контактна інформація

Copyright © 2022 - ЦДІАК України
Всі права застережені