Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Олексій Олександрович Андрієвський – відомий археограф, історик, педагог, публіцист, статський радник. Народився 17 квітня (за старим стилем) в м-ку Канів Богуславського пов. Київської губ. в родині законовчителя повітового дворянського училища, священника Олександра Федоровича Андрієвського та Сусанни Стефанівни. Охрещений був в місцевій церкві Преображення Господнього 28 квітня 1845 року (ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1012, спр. 2249а, арк. 173 зв.–174).

В Центральному державному історичному архіві України, м. Київ зберігаються окремі документи з фондів: 274 (Київське губернське жандармське управління, м. Київ); 294 (Канцелярія Київського окремого цензора, м. Київ); 442 (Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора, м. Київ); 707 (Канцелярія попечителя Київського навчального округу, м. Київ), які містять відомості різного характеру про життя та діяльність Олексія Олександровича Андрієвського.

У 1865 році Олексій Олександрович закінчив історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 31, спр. 609, арк. 1).

Викладав словесність в Катеринославській (1866–1871 рр.), Одеській (1873-1876 рр.), Київській другій чоловічій гімназіях (з 1881 р.). Паралельно, з 1881 по 1885 рр., викладав у жіночій гімназії, піхотному юнкерському училищі, Кадетському корпусі, приватній жіночій гімназії Ващенко-Захарченко. 14 вересня 1885 р. отримав призначення до Златопільської гімназії в Чигиринському пов. Київської губ. на посаду інспектора, на якій прослужив по 20 серпня 1890 р. Повернувся Олексій Олександрович до Києва 21 серпня 1890 р., де продовжив працювати вчителем Першої чоловічої та Фундуклеївської жіночої гімназій (ЦДІАК України, ф. 707, оп. 60, спр. 41, арк. 11–20).

4 квітня (за старим стилем) 1896 року Олексій Олександрович Андрієвський вінчався в церкві св. Георгія у Старокиївській частині м. Києві з класною наглядачкою пансіону графині Левашової, дочкою губернського секретаря Клавдією Михайлівною Полянською (ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1078, спр. 877, арк. 42 зв.–43). Разом вони прожили 6 років. 9 липня (за старим стилем) 1902 року у віці 57 років Олексій Олександрович відійшов у вічність від саркоми та був похований 11 липня на Байковому кладовищі (ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1080, спр. 17, арк. 304 зв.–305).

Серед документів ф. 274 зберігається брошура членів правління, почесних, дійсних членів Київського літературно-артистичного товариства (КЛАТ), видана у 1904 р., в якій серед членів правління значиться Олексій Олександрович, хоча минуло два роки з його смерті (ЦДІАК України, ф. 274, оп. 1, спр. 888, арк. 157в).

Праці Олексія Олександровича Андрієвського не втратили своєї актуальності і сьогодні, оскільки містять унікальні історичні дані та аналіз, який допомагає краще зрозуміти минуле Києва. Його ґрунтовні наукові доробки з історії Києва, зокрема «Київські смути середини минулого сторіччя» були надруковані в типографії Давиденка у 1886 р.; «З життя Києва XVIII ст.» – в типографії Корчак-Новицького у 1894 р. (ЦДІАК України, ф. 294, оп. 1, спр. 194, арк. 23 зв.–24; ф. 294, оп. 1, спр. 285, арк. 109).

Такі твори допомагають зрозуміти історичні процеси, що відбувалися в Україні, і як вони вплинули на сучасність, а також є цінним джерелом для дослідників історії міста, та для всіх, хто цікавиться його минулим.