Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Микола Іванович Костомаров – народився 16 травня 1817 року у слободі Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії. Його батько був нащадком козаків-переселенців, місцевим поміщиком. Мати (у дівоцтві Мельникова) – українка із кріпаків, навчалась в одному з московських пансіонів. Батько з матір'ю обвінчались після народження сина, але батько трагічно загинув, не встигши всиновити Миколу. Тому по 1832 р. М. І. Костомаров перебував у кріпацькій залежності й отримав волю завдяки зусиллям матері. Цей факт вплинув на подальшу долю і світогляд майбутнього вченого.

У 1833 р. М. І. Костомаров вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Вже у цьому навчальному закладі він проявив непересічні здібності до навчання. В 1836 р. М. І. Костомаров закінчив університет, а в січні 1837 р. склав іспити на ступінь кандидата й отримав направлення у Кінбурнський драгунський полк.

Залишивши службу в армії, М. І. Костомаров їде до Харкова, а потім до Москви писати історію слобідських козаків. Головною ідеєю праць Костомарова, на противагу офіційній точки зору тогочасної історичної науки, яка висвітлювала тільки історію держави, стає історія народу та його духовне життя. Він навіть визначив собі життєве кредо: "З народом проти держави". У січні 1844 p. M. І. Костомаров захистив дисертацію "Про історичне значення руської народної поезії", у якій заявив про своє позитивне ставлення до поезії Т. Г. Шевченка.

У травні 1843 p. M. І. Костомаров починає працювати над ґрунтовним дослідженням – історією епохи Богдана Хмельницького, що наштовхнуло його на думку залишити Харківський університет і переїхати до Києва. Прибувши до Києва, М. І. Костомаров отримав призначення на посаду вчителя історії в гімназії. З серпня 1845 р. працював старшим учителем історії у приватних пансіонах та в Інституті шляхетних дівчат.

У червні 1846 р. рада Київського університету Св. Володимира обирає М. І. Костомарова ад'юнкт-професором на кафедрі російської історії. Згодом його лекції набувають широкої популярності серед студентів. У своїх наукових студіях Костомаров зосереджується на україністиці. Працює над науковою роботою "Богдан Хмельницький", надрукував працю "Слов'янська міфологія" (1847), підготував до видання літопис Самійла Величка.

На межі 1845-1846 pp. М. Костомаров разом з М. Гулаком, Т. Шевченком, В. Білозерським починають поширювати ідеї народності, слов'янської єдності. Захопившись історичним минулим, культурою та літературою України і бажаючи її національного відродження та соціального процвітання, вони створюють таємне товариство, яке отримало назву Кирило-Мефодіївського братства. Основні його постулати, викладені в революційному дусі, були вміщені в програмному документі товариства "Книзі буття українського народу". М. І. Костомаров став автором статуту братства, інших документів, а також самої ідеї, яка полягала в боротьбі за вільний розвиток слов'янських народів. Михайло Грушевський відзначав, що весь новий український рух бере свій початок з Кирило-Мефодіївського братства.

Весною 1847 р. за доносом студента О. Петрова М. Костомарова заарештували разом з Т. Шевченком, В. Білозерським, О. Навроцьким та ін. Арешт Костомарова відбувся саме напередодні його весілля з Аліною Крагельською (вони обвінчалися лише через 28 років). Звинувативши у державному злочині, М. Костомарова спочатку ув'язнили у Петропавлівській фортеці, де він перебував рік, а потім на довгих дев'ять років заслали до Саратова.

На початку лютого 1856 р. у зв'язку зі сходженням на престол імператора Олександра II з М. І. Костомарова формально зняли політичний нагляд, а також заборону друкувати наукові та художні твори. Він здійснює тривалу поїздку за кордон.

Рада університету Св. Володимира у 1864 р. присвоїла М. І. Костомарову науковий ступінь доктора російської історії, а у 1884 р. він став почесним членом Київського університету Св. Володимира. У 1872 р. його було нагороджено золотою медаллю Петербурзької академії наук, а 1880 р. – орденом Станіслава І ступеня.

З 1860 р. М. І. Костомаров був членом Археографічної комісії, а 1874 р. брав участь у III археологічному з'їзді в Києві, був головою відділення історіографічної географії та етнографії.

У 1884-1885 pp. з причини тяжкої хвороби М. І. Костомарова втрачає можливість працювати на повну силу. Помер М. І. Костомаров 11 квітня 1885 р. і був похований на Волковому цвинтарі у Санкт-Петербурзі.

На виставці представлені документи з фондів ЦДІАК України, що висвітлюють деякі факти життя та діяльності М. І. Костомарова.

Виставку підготував
провідний науковий співробітник
відділу використання інформації документів
В. І. Захарчук

на початок