Центральний державний історичний архів України, м. Київ
(ЦДІАК України)

2021 року виповнюється 215 років від дня народження Ореста Марковича Новицького – українського філософа, педагога, психолога, автора і упорядника підручників з логіки, психології, історика філософії, першого професора філософії Київського університету св. Володимира. Його філософські погляди поєднували у собі розумне пізнання та самоусвідомлення людини у Всесвіті у гармонії з духовністю та вірою в єдиного Творця. Така позиція йшла врозріз із матеріалістичними переконаннями, які набрали популярності у середовищі тодішньої імперської інтелігенції. Радянська ідеологія, яка логічно перейняла заперечення духовної складової у світогляді особистості, на довгий час майже стерла згадки про Новицького і його наукову спадщину. Лише в останні десятиліття кількома дослідниками було докладено зусиль до того, щоби повернути ім’я вченого разом з його непересічним науковим внеском у вітчизняну філософію до галереї видатних українців.

Народився Орест Новицький 25 січня (6 лютого) 1806 року у родині священника с. Пилипи Житомирського повіту Волинської губернії Марка Новицького. Його батько, який походив з волинської шляхти, отримав ґрунтовну католицьку духовну освіту і був греко-католицьким парохом, який у 1795 році разом із парафією приєднався до православ’я. Матір, Марія Василівна Сциславська, була дочка священника з сусіднього містечка П’ятки.

У родині, де батько у вільний час перечитував в оригіналі латинських класиків, діти отримали хорошу домашню освіту, змалку опанували латину, і пізніше закінчили Волинську духовну семінарію, Київську духовну академію та зробили кар’єру священнослужителів. Молодший серед братів, Орест, також вступив спочатку до Острозького повітового духовного училища, потім до Волинської духовної семінарії, а у 1827 році до Київської духовної академії. Завдяки непересічним здібностям, гострому розуму та наполегливості молодий Новицький скрізь, від парафіяльного училища до академії, вважався одним з перших студентів. За завданням митрополита Київського і Галицького Євгенія (Болховітінова) ректором Академії архімандритом Інокентієм Оресту Марковичу було запропоновано написати роботу “Про духоборців”, яку пізніше булу опубліковано у збірці кращих творів випускників духовної академії (1832 р.).

Після закінчення навчання в Академії зі ступенем магістра богослов’я і словесних наук Новицького призначено професором філософії у Полтавську духовну семінарію, в якій він викладав близько двох років. Крім викладацької діяльності Орест Маркович доклав значних зусиль для оновлення та поповнення семінарської бібліотеки, яка до його приїзду не відрізнялася багатством та змістовністю видань.

Наприкінці 1833 року Новицький повертається до Києва і працює викладачем польської мови та філософії у Київській духовній академії. 1834 року у Києві відкрився університет, і саме Новицького, як найперспективнішого молодого професора, академічне начальство рекомендує для зайняття відповідної посади на університетській кафедрі філософії. Якийсь час Орест Маркович суміщає викладання в Академії з читанням лекцій в Університеті, але згодом вирішує присвятити себе викладанню в останньому. Протягом наступних 16 років, аж до закриття у 1850 р. по всій імперії визнаних шкідливими філософських кафедр, він працював у Київському університеті, ставши першим професором філософії у цьому закладі, де також багато років обирався деканом першого відділення філософського факультету. Він розпочав викладання філософських дисциплін, які традиційно викладалися латиною, російської мовою, тому саме йому довелося створити відповідний категоріальний апарат. Лекції професора Новицького завжди користувалися у студентів особливою популярністю, оскільки його педагогічний хист, манера викладання, ясність та послідовність давали можливість слухачам зрозуміти складні речі, передані доступною мовою. Багато з його учнів відзначали, що саме завдяки цим лекціям вони набули серйозних навичок критичного мислення. Історію філософії та “моральну філософію” він також читав, спираючись на свій власний план та визначену ним періодизацію.

Службова кар’єра професора Новицького складалася досить вдало. Про це свідчать численні нагороди та присвоєння йому чергових чинів. У 1850 році Орест Маркович вже мав чин статського радника та кілька орденів.

Продовжуючи службу у якості цензора при Київському цензурному комітеті, де він за сумісництвом працював ще з 1837 р., Новицький не полишав занять своєю улюбленою філософією. Протягом 1860–1864 рр. він публікує 4-томне видання “Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень у зв’язку із розвитком язичницьких вірувань”, в якому викладено його погляди на розвиток людської філософської думки на тлі релігійного світогляду. За оцінкою В. Розанова, П. Флоренського, Д. Чижевського та інших, ця робота стала першим ґрунтовним дослідженням античної та східної філософії в історико-культурному контексті, спробою серйозного самостійного осмислення цього процесу, здійсненою вітчизняним вченим. Однак нищівна критика з боку популярних на той час філософів-матеріалістів М. Чернишевського та О. Антоновича, ідеями яких були захоплені сучасники, змусили Новицького згорнути публічну наукову діяльність. Відома дослідниця життя та наукового спадку Ореста Марковича Марина Ткачук у своїй роботі “Орест Новицький як філософ та історик філософії” так характеризує ситуацію, в якій опинився вчений: “…мимоволі відчуваєш жах від того, з якою легкістю невігластво перемагає освіченість, відверте хамство – справжню культуру, неприховане шанолюбство – сумлінну і наполегливу наукову працю. Адже справді, під натиском “дилетантів від філософії” справжній фахівець, яким був Новицький, визнав “несвоєчасними” свої філософські штудії і припинив друкувати працю, яка була справою всього його життя”.

Не стало професора 5 червня (17 червня за новим стилем) 1884 року (дату уточнено у відповідності із записом у метричній книзі про смерть). Він не дожив кілька тижнів до ювілейних святкувань, які планувалися в Київському університеті на честь 50-річчя закладу, і почесним членом якого Новицького було обрано напередодні.

На виставці представлено документи ЦДІАК України, які висвітлюють науковий та життєвий шлях Ореста Новицького від часу його навчання у Київській духовній академії, послужні списки з місць служби професора, відомості щодо публікації створених ним підручників, відгуки вченої спільноти відносно філософських праць Ореста Марковича, повідомлення про отримання ним нагород, метричній записи про смерть його дружини Мотрони Степанівни Новицької, а також про смерть самого філософа, зроблені у церкві Іоанна Золотоустого (Залізній) у м. Києві.

Виставку підготувала
начальник відділу використання
інформації документів
Вікторія Москалець

на початок