Фонди ЦДІАК України відрізняються своїм багатством і різноманітністю. Крім офіційних актів, документів судово-адміністративних, військових та інших установ в архіві є значна кількість документів особового походження, приватного змісту. Архівісти й історики цінують ці документи, бо вони розповідають про те, чого нема й не може бути в офіційних актах. Саме через такі документи дізнаємося про побут, нюанси загальнолюдських стосунків, притаманних певному періодові історії, а також про певні риси характеру й поведінки окремих особистостей. Для цього напряму історичних досліджень неабиякий інтерес спогади, особисті щоденники, альбоми (наприклад – з віршами), листи, листівки, кулінарні й медичні рецепти. В цій групі документів окреме місце належить візиткам, що є цінним джерелом насамперед для вивчення кола спілкування і зв’язків певної особи.
Історія візитних карток почалася досить рано – вперше вони з’явилися у Давньому Китаї на початку III століття. В Європі першу офіційну згадку про візитки пов’язують з Францією часів короля Людовіка XIV (правив у 1643–1715 рр.), хоч безумовно ними користувалися і раніше, наприклад у Флоренції й Венеції XVI–XVII ст. Вони стали атрибутом аристократії і мали вигляд гральної карти з ім’ям відвідувача – візітера (від фр. visite). У Росії візитні картки набули поширення в період правління Катерини ІІ. Візитки того часу прикрашались різноманітними зображеннями, картинками, гравюрами, орнаментами, оформлялися золотими і срібними фарбами. Одночасно з візитками створювалися супутні речі до них: шкіряні, срібні, золоті, порцелянові та ін. коробки, а також альбоми з прорізаними кишеньками для їх зберігання. У першій половині XIX ст. зовнішній вигляд візиток значно спростився (вже за часів О. С. Пушкіна вони мали вигляд паперових білих прямокутничків, на яких зазначалися прізвище, ім’я та по-батькові). А в кінці століття їхнє застосування набуло практичного значення для різних інженерів, лікарів, адвокатів, учених та ін. Після революції 1917 року візитні картки практично зникли з ділового обігу в СРСР і знову відновилися в Україні лише наприкінці XX століття.
У ЦДІАК України збереглася порівняно невелика підбірка візиток. Основна частина їх датується II пол. XIX – поч. XX ст.; їх можна відшукати насамперед у т. зв. магнатських, а також особових фондах. Найбільше їх збереглося у ф. 1235, Грушевські. Їх зібрано у справі 875 цього фонду (оп. 1) у кількості 302 картки. На пропонованій виставці, враховуючи обмежені можливості експонування, представлено приблизно чверть підбірки. Ці документи не потребують якогось особливого коментаря чи заголовків: вони чіткі й інформативні.
Підготували:
провідний науковий співробітник
відділу давніх актів
Л. А. Сухих,
начальник відділу
давніх актів
О. Б. Вовк
Візитки, вручені М. С. Грушевському
(ф. 1235, оп. 1, спр. 875.)
Головна сторінка
