До 280-річчя спорудження Великої дзвіниці Києво-Печерської лаври та першої річниці традиції «Дзвін Пам’яті та Надії»

«Мазепин» дзвін в експозиції
Великої лаврської дзвіниці після
реставрації 2022–2023 рр.
Художники-реставратори творів
з металу І категорії В’ячеслав
Ралемський і Наталя
Онопрієнко. НЗКПЛ, КПЛ-М-11195

Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври – домінанта архітектурного ансамблю давнього монастиря, котра визначає впізнаваний силует правобережного Києва (висота разом із хрестом 96 м 52 см, над рівнем Дніпра – близько 200 м), продовжує діяти за своїм головним призначенням – скликати дзвоном на богослужбові відправи, і, разом з цим, як багатофункціональна споруда, має окрему історію використання внутрішнього простору. Представлені документи показують, зокрема, що в ній облаштовували навіть житлові приміщення.

У ХІХ ст., після випробувань пожежами і землетрусами Велика лаврська дзвіниця була визнана надійним сховищем для архіву Києво-Печерського монастиря (див. “До історії архіву Києво-Печерської лаври…” https://cdiak.archives.gov.ua/v_do_istorii_KP_Lavry.php). Артилерійський обстріл Лаври під час наступу на Київ радянських військ у лютому 1918 р. та руйнування через вибух 1941 р. головної церкви обителі (див. “950 років “Дому Божої Матері” у Києво-Печерській лаврі” https://cdiak.archives.gov.ua/v_950_Soboru_Uspinnia_Bohorodyci.php), коли на відстані близько 40-ка метрів від неї вистояла соборна дзвіниця, довели її міцність. І сьогодні, в умовах повномасштабної війни, під час повітряних тривог вона є одним з укриттів на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». А з 5 грудня 2023 р., після загальнонаціональної хвилини мовчання о 9-й годині ранку з Великої дзвіниці лине над Дніпром сумний і протяжний «Дзвін Пам’яті та Надії». Десять ударів у найбільший семитонний дзвін «Всіх святих» (відлито на «Донецьксталь-МЗ» у 2005 р., піднято на 3-й ярус дзвіниці у 2014 р.) символізує десять років війни проти загарбницької російської федерації, нагадує про військовополонених, політв’язнів, зниклих безвісті й депортованих громадян України (див. https://www.kplavra.kyiv.ua/ua/node/3642).

Фрагмент керамічного оздоблення
дзвіниці з позначенням імені
архітектора та дати
завершення будівництва

Втілений проект
Й. Г. Шеделя. 1731-1744/1745 рр.
НЗКПЛ, КПЛ-ПЛ-39

План нижнього поверху
Великої лаврської дзвіниці (цоколь).
Позначене приміщення архіву
кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Приміщення архіву Києво-Печерської
лаври у Великій лаврській
дзвіниці. НЗКПЛ, КПЛ-Н-3561
(атрибуція негативу А. Яненко)

Дата початку будівництва першої цегляної лаврської дзвіниці – 1731 р., хоча задум її зведення з’явився ще за гетьмана Івана Мазепи. Його коштом ченці розпочали закупівлю матеріалів, однак військово-політичні потрясіння, смерть архітектора Д. Аксамитова, котрий встиг лише закласти фундамент (не використаний), та заборона цегляного будівництва у 1714 р. за наказом Петра І у зв’язку з перетягуванням ресурсів на зведення майбутньої столиці імперії – Санкт-Петербургу, надовго загальмували справу. Втім, навіть наприкінці ХІХ ст. ченці Києво-Печерського монастиря пам’ятали першого донатора Великої соборної дзвіниці – Івана Мазепу. Це доводить, зокрема, замовлення до новооблаштованої бібліотеки на другому ярусі копії «його портрета» (збережено), що висів у залі Київської духовної академії. «Образом Мазепи» тоді помилково вважали «портрет польного гетьмана» виконаний І. Нікітіним (дослідники схиляються до думки, що то насправді Павло Полуботок у казематах Петропавлівської фортеці). Однак ця похибка не спростовує вшанування саме гетьмана Івана Мазепи ченцями Києво-Печерського монастиря. Пам’ять про нього віддзеркалюють і документи 1887, 1900 рр., де згадано «Мазеповъ» дзвін на Великій лаврській дзвіниці (збережено, має вкладний напис 1683 р. до Вознесенської панянської обителі. Ці факти вперше виділено в окремий документальний блок до історії Великої лаврської дзвіниці, який відкриває онлайн-виставку, побудовану за тематичним принципом.

Перипетії зведення монументальної споруди (1731–1744/1745) віддзеркалюють документи другої частини виставки. Третій інформаційний блок містить свідчення про функціональне використання й стан Великої лаврської дзвіниці у 2-й половині ХVIII – на початку ХХ ст.

Дата завершення будівництва зафіксована на метопі фризу доричного ордеру другого ярусу Великої лаврської дзвіниці, з південно-західного її боку. На відміну від інших споруд ансамблю Києво-Печерського монастиря побудованих до ХІХ ст., імена архітекторів яких втрачено або визначено за більш-менш правдоподібними версіями, ця пам’ятка переконливо увійшла в історію як творіння архітектора Йогана-Готфріда Шеделя на підставі документів, перш за все, ф. 128, Києво-Печерська Свято-Успенська лавра, і автографа на згаданому метопі – «Gоtfried Schädel».

Велика лаврська дзвіниця.
Проєкт Ф. Васильєва 1721 р.
ДНАББ, фонд КК
«Колекція Горбенко Є.В»

Приміщення на другому ярусі
Великої лаврської дзвіниці,
де містився «малий» добовий
годинник, з кінця ХІХ ст.
– лаврська бібліотека.
Фото 21.05.2024 р.

Йоган Ґотфрід Шедель (у документах нім. Johann Gottfried Schädel) народився у Вандесбеку в 1680 р. – тепер це один з районів Гамбурга (Німеччина). У 1713 р., його, як майстра кам’яних, палатних і гіпсових робіт, найняв у Альтоні фаворит московського царя Олександр Меншиков для роботи на будівництві палаців у Санкт-Петербурзі та на його околицях. Як довела дослідниця творчості Шеделя Є. Горбенко, звання архітектора він отримав у період між червнем 1728 і лютим 1729 р. Це сталося невдовзі після арешту Олександра Меншикова, коли йшли допити свідків щодо зловживань вельможі на будівництві столиці. За таких обставин Шедель скористався першою-ліпшою можливістю покинути Петербург і почав працювати над зведенням дзвіниці в московському Донському монастирі (з цього часу його часто стали звати «Іваном Івановичем»). 1729 р. київським генерал-губернатором і ченцями Києво-Печерської лаври йому було запропоновано вигідний контракт на будівництво соборної дзвіниці за «абрисом», який замовники вже мали. На початку 1731 р. санним шляхом Ґотфрід Шедель разом із родиною рушив до Києва (відомо, що в нього був син Антон, котрий став архітектором, і донька Лизавета).

Те, що на початку будівництва Великої лаврської дзвіниці, за бажанням замовників, Ґотфрід Шедель керувався попередніми напрацюваннями архітектора Федора Васильєва, проглядається у втіленому варіанті: восьмигранний у плані цоколь або перший ярус, як його стали називати згодом, оздоблено гладким рустом і має, окрім центрального входу, який веде до сходів, ще сім дверей до ізольованих приміщень (у трьох з них у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. містився архів Києво-Печерської лаври) ; на другому ярусі, прикрашеному колонами римсько-доричного ордеру (первісно в документах позначали як перший) планували розташувати Петропавлівську церкву, але інформації про освячення такої наразі немає. Натомість відомо, що сюди було перенесено годинник з Південної вежі, а після ремонту наприкінці ХІХ ст. тут розмістили лаврську бібліотеку ; третій ярус «іонічного чину» – дзвонний. Від нього й спостерігаємо суттєві відмінності від проєкту Федора Васильєва. Архітектору довелося відмовитись від ефектних скульптур на балюстрадах верхніх ярусів на користь більш економного і лаконічного варіанту. Заміна матеріалів на дешевші (як-то міцного білого каміння для колон і капітелей – на цеглу), порушення термінів робіт через незалежні від Ґотфріда Шеделя причини, нерівномірне просідання фундаменту, що спричинило деформацію конструкції, та інші випробування змусили архітектора переробляти первісний проєкт, у т.ч. відмовитись від одного верхнього поверху. Щоб запобігти перевантаженню й непередбачуваним наслідкам, на третій (дзвонний) ярус було поставлено одразу запроєктований меншим за діаметром п’ятий, який прикрашають колони з капітелями коринфського ордеру.

Будівництво затягнулось. В літературі можна зустріти і 1744, і 1745 р. як дату його завершення. Документи дозволяють обґрунтувати як першу, так і другу версію.

У 1946 р. було з’ясовано, що Велика лаврська дзвіниця має нахил 62 см з півдня на північ від проєкції центру підхрестового шару до центру основи, однак подальші спостереження підтверджували, що споруда стабільна і «обіцяє» виконати своєрідний заповіт архітектора Ґотфріда Шеделя – стояти довіку. Краса і автентичність виносять цю пам’ятку на п’єдестал знакових історичних споруд м. Києва.

На виставці представлено документи й ілюстрації з фондів ЦДІАК України та з фондів Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Виставку підготували:
Ольга Крайня, кандидат історичних наук,
провідна наукова співробітниця (Національний заповідник “Києво-Печерська лавра”),
Ольга Вовк, начальник відділу давніх актів
(Центральний державний історичний архів України, м. Київ)

1720 р. – Копія свідчення за підписом архімандрита Києво-Печерської лаври Іоаннікія Сенютовича,
в Київську губернську канцелярію щодо надання гетьманом Іваном Мазепою у 1707 р. 4 000 рублів на зведення
в Києво-Печерській лаврі цегляної дзвіниці.
ЦДІАК України, ф. 59, оп. 1, спр. 40, арк. 5.

1887 р. – Опис Великої лаврської дзвіниці, розділеного барельєфа ХV ст. на фасаді нижнього ярусу,
вкладного дзвона Івана Мазепи та ін.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 334, арк. 27, 82зв.-88.

1899 р. – Звіт Лаврської іконописної школи за березень–травень 1899 р., де зазначено, що для
лаврської бібліотеки скопійовано «портрет Івана Мазепи».
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 друк., спр. 937, арк. 8.

1900 р. – Схема розташування на третьому, «дзвонному» ярусі била і дзвонів, серед яких з
південно-східного боку вказано «Мазеповъ» дзвін.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2999, арк. 13.

1731 р., лютого 23. – Копія контракту укладеного між архімандритом Києво-Печерської лаври
Романом Копою з братією і архітектором Йоганом Ґоттфрідом Шеделем (у документі – «Іваном Готфридом Шейденом)
на будівництво за 3 роки цегляної дзвіниці за наданим зразком.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 27, ч. І, арк. 10–10зв.

1733 р., січня 28., 1740 р., травня 31. – Пояснення архітектора Йогана Ґоттфріда Шеделя архімандриту
Києво-Печерського монастиря Роману Копі та його наступнику, Тимофію Щербацькому причин затягування будівництва
та зменшення кількості ярусів дзвіниці («партаментів») з обіцянкою збереження висоти відповідно до наданого
«абрису» (власноруч підписані документи).
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 27, ч. І, арк. 29, 31.

1741 р., червень. – Донесення Йогана Ґоттфріда Шеделя архімандриту Тимофію Щербацькому та членам
Духовного собору Києво-Печерської лаври з приводу критичних зауважень ченців, що оглянули в цілому зведену
дзвіницю 31 травня 1741 р.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 27, ч. І, арк. 34-34зв.

1741 р., липня 21. – Фрагмент подання Йогана Ґоттфріда Шеделя на ім’я архімандрита Тимофія
Щербацького з міркуванням щодо матеріалу бані та поясненням конструкції фундаменту з урахуванням
особливостей просідання вежі.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 27, ч. І, арк. 49зв.

1745 р, жовтень, грудень. – Претензії Духовного собору Києво-Печерської лаври щодо втіленого
Йоганом Ґоттфрідом Шеделем (за документом – «Іваном Івановичем») проєкту дзвіниці не за «абрисом» і контрактом,
озвучені з приводу суперечки щодо терміну виконання робіт та відповідного розміру гонорару; погодження
з архітектором спірного питання.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 27, ч. І, арк.73–75, 77, 78.

1746–1751 рр. – Екстракт (витяг) з книги витрат на будівництво Великої лаврської дзвіниці,
який містить інформацію про лиття дзвонів, висоту дзвіниці з хрестом та окремі виміри за 1742 р.,про
видачу свідоцтва Йогану Ґоттфріду Шеделю у 1751 р. щодо благополучного завершення роботи в Лаврі та ін.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 3 заг., спр. 1, арк. 1–2зв.

1753, травень, 1758 р, листопада 2, 1759 р., січня 16. – Прохання доньки покійного Йогана
Ґоттфріда Шеделя, Єлизавети Ратманової, на ім’я архімандрита Луки Білоусовича з братією про виплату
батьківської грошової винагороди за працю з серпня 1744 по серпень 1745 рр. та виданий їй «Атестат»
про роботу архітектора у Лаврі.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 27, ч. І, арк. 86, 87, 88–89.

1789–1886 рр. – Рапорт лаврського годинникаря ченця Агапіта про встановлення курантів майстра
І. Кобиліна; малюнок проєктованого годинника І. Кобиліна; свідчення 1818 і 1824 р. про одночасне існування
«великого» годинника на верхньому ярусі дзвіниці і «малого» на нижньому (другому) її поверсі, що був
перенесений з вежі настоятельського саду; прохання наглядача за годинником, послушника І. Гнилицького
про дублікат ключів від дверей дзвіниці, що знаходились тільки у дзвонаря, та свідчення про стан
лаврських курантів станом на 1886 р.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 бух., спр. 3298, арк. 70–70зв., 72, 78, 112, 139–140, 166–166 зв.

1789 р. – Документи щодо пожежі, яка виникла через недогляд за грубкою у Великій лаврській
дзвіниці годинникаря ченця Агапіта та висновки стосовно пожежної безпеки.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 837, арк. 9–13.

1836 р., червень. – Опис майна, що залишилося після смерті годинникаря ієродиякона Ієсея,
в т.ч. годинників та інструментів.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 загальночерн., спр. 1443, арк. 16–18зв.

1903 р., грудня 13. – Документи щодо встановлення саксонським підданим Йоганом Соре
курантів московської фірми Єнодіна на Великій лаврській дзвіниці та заміни для цього дерев’яної підлоги на цегляну.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3010, арк. 60–63зв., 70, 71.

1893 р., жовтня 26. – Акт комісії з реставрації Великої церкви з рішенням про
перенесення в приміщення першого і другого поверхів дзвіниці фрагментів двох верхніх ярусів старого іконостасу.
(Докладніше про цей іконостас, споруджений коштом гетьмана Івана Скоропадського, див. “950 років “Дому Божої Матері
” у Києво-Печерській лаврі” https://cdiak.archives.gov.ua/v_950_Soboru_Uspinnia_Bohorodyci.php, документи ф.128, оп.
1 заг., спр. 6).
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3200, ч. І, арк. 150–150 зв. і зв.

1895 р., жовтня 10–11. – Перелік живописних зображень у восьмерику над банею Великої
лаврської дзвіниці кінця ХІХ ст.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 389, арк. 22–23зв.

1900 р., травня 25. – Дозвіл київського військового коменданта керівництву Києво-Печерського
монастиря на скасування квитків для відвідування Великої лаврської дзвіниці, запроваджених у 1882 р.
для запобігання проникнення шпигунів.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 389, арк. 47–48.

1903 р., червня 20. – Пропозиція намісника архімандрита Антонія щодо перенесення складу свічок
в приміщення нижнього ярусу дзвіниці, поруч з архівом Києво-Печерської лаври, де до того зберігали мідні гроші.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 389, арк. 54–55.

1908 р., липня 24. – Проєкт громовідведення після руйнування колони 3-го ярусу й пошкодження
книжкової шафи на 2-му в результаті удару блискавки в травні 1908 р.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 389, арк. 61, 62.

1911 р., липня 4. – Узгодження штаба-інспектора інженерних військ Київського військового округу
з лаврським намісником питання встановлення на дзвіниці в 1911 р. оптично-телеграфної станції.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 389, арк. 73–74.

1919 р., вересня 5–6. – Узгодження питання встановлення на дзвіниці геодезичного
обладнання для картографічної зйомки м. Києва.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 389, арк. 85–86.

1899 р., березня 19. – Рапорти архіваріуса Києво-Печерської лаври
ієромонаха Сергія щодо необхідності придбання 550 коробок для зберігання документів й відведення для
архіву додаткових приміщень у нижньому ярусі дзвіниці.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3105, арк. 34–35 зв..

н.р. 1895 р. – «Нотатка для пам’яті» з інформацією про розміщення архіву Духовного Собору
Києво-Печерської Успенської лаври у трьох відділеннях нижнього ярусу Великої дзвіниці.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3105, арк. 15.

1915 р., травня 7. - Перелік справ і книг, що зберігалися в Архіві Києво-Печерської Успенської
лаври й були евакуйовані у 16-ти ящиках.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3105, арк. 121–123.

1918 р., жовтня 8. – Рапорт архіваріуса Києво-Печерської лаври щодо необхідності ремонту п’яти
вікон у Лаврському архіві, що постраждали під час вибуху на артилерійських складах в районі Звіринця у червні 1918 р..
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3105, арк. 128.

1918 р., лютий – 1919 р., травень. – Акт комісії Товариства охорони пам’яток старовини
і мистецтва щодо фіксації пошкоджень соборної дзвіниці й інших споруд Печерської лаври під час захоплення
Києва більшовиками у січні-лютому 1918 р. та кошторис витрат на ремонтні роботи, обсяг яких збільшився після
вибуху артилерійських складів на Звіринці.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 благ., спр. 3558, арк. 4–6, 92-93зв., 44зв.-45

1921 р., липня 4., 1922 р., серпня 4. – Документи щодо розташування геодезичного обладнання
для картографічної зйомки м. Києва та спроби встановлення радіотелеграфної станції на
Великій лаврській дзвіниці.
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 3 заг., спр. 751, арк. 44–44 зв., 46, 123.

1921 р., липня 20 – вересня 21. – Копія посвідчення Київського губернського комітету охорони
пам’яток мистецтва та старовини («Губкопису») Раді Церковної громади «Києво-Печерська Успенська Лавра»
щодо прийняття на облік архіву та бібліотеки, які знаходились у Великій лаврській дзвіниці, та
передавання їх до Всеукраїнської Академії Наук («без права вивозу, із залишенням на місці»).
ЦДІАК України, ф. 128, оп. 3 заг., спр. 751, арк. 47, 63.

Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)

Головна сторінка Про архів Довідковий апарат Часті питання Контактна інформація

Центральний державний історичний архів України, м.Київ (ЦДІАК України)

Головна сторінка Про архів Довідковий апарат Часті питання Контактна інформація

Центральний державний історичний архів України, м.Київ
(ЦДІАК України)